Поки що Ківу більше турбували перешіптування про хворобу… й остання розмова, яку вона підслухала, конкретно про неї.
— Чого їй взагалі щось робити? — відповів інший чоловік, видно було тільки його лису потилицю. — Вона надто зайнята тим, що розставляє ноги для вартових, нє? Надто багацько розваг, аби перейматися тим, щоб ми всі тут вижили, правду кажу?
Від його компаньйона долинув регіт, Ківині щоки запалали. Жоден з них не підозрював про її присутність, і вона поквапилася далі, доки вони не збагнули, але вона встигла почути, як перший мовець сказав:
— Я б і сам не відмовився від сяких-таких розваг з нею. В якому вона там блоці? Чи просто сходити до лазарету, сказати, шо я слабий і про мене тре’ гарненько подбати?
Ківин шлунок сіпнувся, коли чоловіки розсміялися, вона припинила крокувати вперед і розвернулася, почувши достатньо. Саме те, чого вона боялася: в’язні сердяться, бояться і невпевнені. Про хворобу знало дедалі більше народу, а через Тільду було чимало неспокою. А те, що верзли ті огидні чоловіки…
— …кількість вартових на зовнішньому периметрі подвоїли. Говорять, що бунтівники спробували прийти по свою королеву…
Усі думки про тих двох чоловіків миттю вилетіли з Ківиної голови, вона завмерла й заозиралася, намагаючись відшукати трійко в’язнів, які перешіптувалися: дві жінки і чоловік. Говорила одна з жінок, через її слова в Ківи ледве не зупинилося серце.
— Що ти сказала? — видихнула вона, непрохано втручаючись у розмову.
Друга жінка й чоловік сердито вишкірилися до Ківи, але перша лише втомлено окинула її поглядом і пояснила:
— Лісоруби казали, що був якийсь неспокій там, де ліс доходить до загорожі по периметру, що група бунтівників намагалася прорватися всередину. — Вона нахилила голову вбік і додала: — Бережися, цілителько. Якщо вони таки прорвуться, а ти опинишся в них на шляху, вони переріжуть тобі горло, аби дістатися до своєї королеви.
Ківин рот був настільки сухим, що їй було складно говорити.
— Вони… вони пробралися через огорожу?
Друга жінка глузливо скривилась:
— Звісно, ні. Нікому це не вдається.
Ківине поле зору почало темніти, вона боялась найгіршого, та чоловік підскочив і сказав:
— Вартові лютують, бо жодного не піймали. Саме тому подвоїли кількість чергових — на випадок, якщо ті знову спробують. Однак вони більше не полізуть. Бунтівники не йолопи.
Ківа більше не могла його слухати. На тремтячих ногах вона поспішила з трапезної тим самим шляхом, що й прийшла, апетиту наче й не було.
Бунтівники приходили.
Бунтівники приходили.
І в них не вийшло.
Її сім’я була серед тих, хто ризикував життями? Якби вартові їх впіймали… До того як заговорив той чоловік, Ківа боялася, що їх упіймали… чи вбили. Полегшення від того, що їм вдалося втекти в безпеку, було приголомшливим. Та все ж…
Саме тому подвоїли кількість чергових — на випадок, якщо ті знову спробують. Однак вони більше не полізуть. Бунтівники не йолопи.
Чоловік мав рацію. Бунтівники не йолопи. Але… що це означає для Ківи?
Ми вже йдемо.
Вони вже приходили. Вони зроблять це знову? В них є інший план, як дістати Тільду, як звільнити обох — і її, і Ківу?
Уперше в житті Ківа серйозно міркувала, чи не відшукати Кресту, сподіваючись отримати хоча б на крихту більше інформації. Але ризик — воно того не варте. Тюремні бунтівники непередбачувані, особливо їхня верховода. Якщо Креста вирішить зірвати злість на Ківі, то постраждає Тіпп, може загинути, якщо Креста втратить контроль. Ні, поки що Ківі доведеться почекати.
У ній здіймалася тривога, поки вона крокувала стежкою від трапезної до блоку камер. Більше, ніж будь-коли, вона прагнула мати простіший спосіб спілкування з зовнішнім світом. У бунтівників, безперечно, є інші плани; безперечно, вони спробують ще раз. Можливо, навіть просто зараз вони шукають іншу точку входу, слабину в периметрі, спосіб непомітно прослизнути всередину і вислизнути назовні. Їхня королева в ув’язненні — вони прийдуть по Тільду в будь-якому разі.
А Ківина сім’я прийде по неї.
В будь-якому разі.
Почуваючись трішки впевненіше, Ківа наближалася до першого блоку, коли її погукали: