— Гей, цілителько!
Різко втягуючи повітря, Ківа завмерла на стежці. Вона повільно обернулася, вже впізнавши голос, з жахом очікуючи того, що це може означати.
Кістяний розмашистим кроком ішов до неї: його довгі ноги пожирали відстань, арбалет буденно висів через плече, чорні очі схожі на смерть.
— Ти нам потрібна в казармах, — сказав він: очевидний наказ.
Ківа ковтнула слину і кивнула, тоді швидко пішла за ним, коли він рукою махнув рушати.
Кістяний був схожий на дикого звіра. Інколи він був стриманим. Інколи — ні. Щотижня вона лікувала в’язнів, які страждали від його гніву, — переламані пальці, зап’ястя, ребра. Будь-що, що видавало звучний різкий «хрусь» — то було його улюблене. Ківа давно вимуштрувала себе не відчувати нудоти в його присутності, хоча бували випадки, коли їй доводилося з зусиллям заганяти жовч назад.
Вона боялася, що там, куди він вів її сьогодні, один з таких випадків.
Ківа не могла припинити думати про попередження Наарі останнім часом. Та навмисне затримувалася в лазареті з Ківою чи переконувалася, що Ківа знає: на самоті йти не варто. Зима. Вартові розбурхані. Це траплялося щороку, і щороку Ківі вдавалося пережити найгірше.
Вдасться і сьогодні.
— Всередину! — гаркнув Кістяний, коли вони дісталися входу в казарми.
Ківа пройшла крізь дерев’яний вхід до кам’яної будівлі, навіть якщо все в ній і прагнуло з криком дременути в протилежному напрямку. Вона не могла ризикувати, аби Кістяний побачив, що вона змушує себе, бо якщо вловить хоча б натяк на бунт, він насолоджуватиметься тим, що її покарає. Його чорні очі сказали їй це — в них виблискувала нетерплячка, поки він спостерігав за нею, як яструб за здобиччю.
— Сюди, — сказав він, обганяючи її достатньо близько, аби їхні тіла торкнулися.
Ківа перестала дихати, в ній здіймався жах; тоді вона вгамувала серцебиття. З нею ще нічого не зробили. Нема причини вважати, що з нею щось дійсно зроблять. Вартовим вона потрібна живою — не лише як розвага під час Ордалій, але і як тюремна цілителька. Особливо зважаючи на хворобу, яка досі поширювалася. Вона їхня надія, і вони це знали. Вони не ризикуватимуть зламати її — фізично чи ментально.
Набравшись упевненості, Ківа йшла за Кістяним повз зачинені двері (які, вона знала, вели в особисті кімнати) в напрямку великої спільної кімнати наприкінці довгого коридору. Хтось грав музику, що Ківа рідко чула в Заліндові, і хоча їй не вдавалося точно встановити джерело, вона впізнала стару пісню, яку мати співала, коли Ківа була дитиною.
Ностальгія накрила її хвилею, але коли очі просканували кімнату, спокій, принесений спогадом, як рукою зняло.
У вартових була вечірка… чи заліндовський відповідник вечірки. Відкорковані пляшки спиртного рядами вишикувалися на дерев’яних столах, поруч — гори наїдків, більшість із яких були неторкані, а от випивки майже не лишалося. Вартові розслаблялися, всі — чоловіки. В них на колінах були ув’язнені жінки на різних стадіях оголеності, всі з блискучими, гарячковими очима та рум’яними щоками.
У Ківи була здогадка, чому її привели. Вона не була впевнена, чи легше від цього, адже першим острахом було те, що її привели як іграшку, але тепер…
— Дехто надто повеселився, — Кістяний показав у дальній куток, де Різник відкинувшись сидів у кріслі, в нього на руках розтяглася напівоголена ув’язнена.
Ківа не знала ув’язненої, але бачила, що жінка непритомна. Бачила і те, що Різнику байдуже або він не усвідомлює, його погляд розфокусований, голова перекочується з боку в бік, на губах водяниста посмішка; він тицявся носом у жінчине волосся, а його руки…
Цього разу Ківі таки довелося проковтнути жовч.
Збираючи волю в кулак, вона підійшла до них, усвідомлюючи, що Кістяний тінню йшов за нею. Решта вартових заледве глянули в їхній бік, надто зайняті власними в’язнями, аби перейматися тим, що відбувалося в кутку.
Дійшовши до Різника, Ківа оцінила ситуацію. Вона думала, що вартові та жінки нетверезі тільки через спиртне, яке було в кімнаті, але зблизька побачила золотистий порошок, який виблискував у жінки на пальцях, під носом, на губах. Те саме вона побачила на Різникові, його очі призаплющені, руки досі блукали, не усвідомлюючи, що ув’язнена, яку він обіймає, не реагує.
Тому що не може.
Ківі не потрібно було перевіряти пульс. Це було очевидно.
Жінка була мертва.
Передозування.
«Янгольським пилом».
У Ківі здійнялася лють, сильна й реальна. Ці вартові, їм байдуже — вони просто хотіли іграшок, розваг, а тоді їх можна викинути. В’язні для них нічого не означають, навіть симпатичні жінки. Живі чи мертві — таким людям, як Кістяний і Різник, байдуже.