Ківа схрестила руки.
— Ха-ха.
Джарен тихо засміявся, цей звук послабив вузли в Ківиному шлунку.
Нахиляючи підборіддя до щурячого загону, він запитав:
— Є прогрес?
Ківа зачепилася за його пропозицію відволіктися з неприхованою вдячністю. Швидко пояснивши дію Мотового еліксиру, вона завершила так:
— Думаю, ми можемо викреслити каменярню як джерело. Якби щось мало трапитися, це вже досі проявилося б.
— Тож знову все з чистого аркуша?
— Радше продовжуємо додавати штрихи в той ескіз, який уже маємо, — уточнила Ківа.
— Чим ти і займешся після того, як пройдеш сьогоднішню Ордалію, — припустив Джарен голосом, повним упевненості.
Ківа ковтнула слину, тримаючи його рівний погляд.
— Точно.
— Майже час, — долинув голос Наарі, коли вона широким кроком зайшла в лазарет.
З Ківи вилетів дух, по-перше, тому що вона не була готова, а по-друге, тому що Джарену не можна бути тут у його робочі години.
На одну шалену секунду вона задумалася, як його заховати, тоді повернувся здоровий глузд і вона збагнула, що надто пізно, адже Наарі вже дивилася прямісінько на нього.
— Усіх в’язнів саме збирають, — повідомила йому вартова. — Біжи до решти тунельників, доки хтось не виявив, що тебе немає.
Джарен коротко їй кивнув, тоді повернувся до приголомшеної Ківи:
— Побачимось опісля.
Жодних побажань удачі, жодних прощань — лише підбадьорення, що вони побачаться знову, чого не трапиться, якщо вона провалить Випробування.
Тому що вона буде мертва.
Ківа була спантеличена. Джарен нещадно картав її після того, як вона зголосилася перебрати на себе Тільдин вирок, а сьогодні він, схоже, був цілком переконаний, що вона здатна добитися успіху. Його зміна поглядів здивувала її майже так само, як і те, що Наарі зовсім не турбувало те, що вона застала його там, де він бути не повинен. А цього Ківа ніяк не могла зрозуміти.
Саме коли Джарен дістався до виходу з лазарету і майже зник у ньому, Ківа погукала його на ім’я. Він зупинився і через плече подивився на неї.
— Я сьогодні відправила Тіппа допомагати Моту в морзі, бо хотіла, аби він був зайнятий і не мав часу думати про… всіляке, — затиналася Ківа. — Ти можеш… ти… — Вона обірвала себе на півслові, ковтнула слину, спробувала знову: — Просто… наглянеш за ним, будь ласка?
Джаренове обличчя пом’якшилося.
— Я пригляну за ним під час Випробування, але після цього ти сама продовжиш за ним наглядати. Як ти і пообіцяла.
Тоді він зник десь на території в’язниці, його слова затрималися в повітрі між ними і розпалили в ній надію, одночасно посилюючи жах.
Якщо бунтівники не прийдуть… якщо вона не переживе Ордалію…
— Є здогадки, чого сьогодні очікувати? — запитала Наарі, перебиваючи Ківині думки, які майже вийшли з-під контролю.
— Кілька, — відказала Ківа, — але загалом я намагалася про це не думати.
— Напевно, це на краще, — погодилася вартова.
Ківа уникала навіть близько підходити до шибениць протягом останніх кількох днів, аби не дізнатися, чи почали готувати багаття. Хоча вона й досі молилася про порятунок, та, якщо він не наспіє вчасно, єдине, на що їй лишалося сподіватися, — це те, що її Випробування Вогнем вимагатиме чогось значно меншого, ніж протистояти спаленню живцем. Однак вона не могла позбавитися відчуття, що Ордалія буде драматичною. Хоча вельможі цього разу не збиралися бути присутніми, решта заліндовського населення знову будуть за свідків, тож Наглядач та інші спостерігачі однаково намагатимуться зробити з цього видовище.
— Є щось, що ти повинна зробити до того, як ми підемо? — запитала Наарі. — В нас кілька хвилин.
Ківа задумалася на мить. Мотової воскової суміші більше не залишилося, тож намазатися ще вона не могла. Вона вже навідалася до пацієнтів у карантині і відправила ще два тіла в морг. Також вона перевірила Тільдині показники і була впевнена, що жінчин стан здоров’я достатньо стабільний і та не впаде в конвульсії, доки відбуватиметься Ордалія.
— На думку нічого не спадає, — врешті відповіла Наарі Ківа. Їй не хотілося йти раніше, ніж необхідно, тож вона вирішила потягти час: — Але я маю до тебе запитання.
Наарі подивилася на неї очікувально.
Ківа пригадала той час, коли не наважилася б запитати у вартової будь-що. А тепер от навмисне розтягує розмову, аби відстрочити долю, яка невпинно наближається. Наскільки їй було відомо, її сім’ї й бунтівникам потрібно лише трішки більше часу. Якщо вони вже спробували проникнути в Заліндов, то зроблять це ще раз. Можливо, вони просто зараз по той бік стін, готові вдарити, готові втекти, забравши з собою Ківу й Тільду.