Навіть коли вона так подумала, Ківин настрій погіршився.
«Пообіцяй мені: що б не сталося, ти не втрачатимеш надії, — сказав їй в саду батько. — Твої брат і сестра, твоя мати — вони по тебе прийдуть колись».
Можливо, прийдуть. Можливо, вони вже приходили.
І, можливо, на цьому було все.
Кінець.
Фінал.
То самогубство — проникати в Заліндов. Якщо вже подвоїли кількість вартових… Ківа знала правду, навіть якщо й хотіла заперечити її, ігнорувати.
Бунтівники не йшли. Її сім’я не йшла.
Вони спробували, і в них не вийшло.
Можливо, вони спробують ще раз, коли все вляжеться, коли пильність вартових притупиться. Але на це піде час, а в Ківи не було часу. Ордалія сьогодні.
Надія — наркотик, і Ківа — залежна. Вона не могла надалі вірити, не могла надалі довіряти, не могла надалі сподіватися.
Ми прийдемо.
Десять років. Її сім’я чекала десять років.
Ми вже йдемо.
Вони вже мали б прийти. До того як… як Тільда… Але вони цього не зробили.
У Ківи в грудях здіймалась образа сліпучої сили, але вона заштовхала її в глибину, як робила роками.
Тепер це залежало від неї.
Від Ківи залежало, чи вона виживе.
Спершу — Випробування Вогнем.
Тоді — те, що чекає потім.
Незважаючи на те, що її батько хотів, аби вона пообіцяла, вона не могла й надалі чекати, аби прийшла допомога.
Ківа врятує себе сама.
Так само, як робила останні десять років.
Вона вміє виживати — і тепер також виживе.
— Ківо?
Стрепенувшись, коли Наарі її покликала, Ківа збагнула, що мовчала надто довго, і квапливо постаралася закріпити щойно віднайдену рішучість. Поміркувала, яке з багатьох запитань, що роїлися в думках, обрати, і вибрала врешті найновіше:
— Чому ти не покарала Джарена за те, що він був не в тунелях сьогодні?
Наарі нахилила голову вбік:
— Ти вже вдруге за тиждень питаєш, чому я не покарала іншого в’язня.
Ківа почухала носа, не впевнена, як відповісти:
— Ем…
— От що я скажу, — заявила Наарі, розвільняючи складені на грудях руки і наближаючись на крок. — На мою думку, вас уже й так достатньо покарано тим, що ви тут. Вам не потрібні вартові, які готові рвати й метати за найменшою зачіпкою, ускладнюючи все ще більше, просто для того, аби показати силу. Джарену варто було тікати з тунелів? Ні, звісно. Приходити сюди, аби тебе побачити, було безглуздим ризиком? Абсолютно. Але я подумала, що якщо вартові з тунелів його не впіймали, то це їхня проблема, а не моя. Звідки мені знати, що його не відпустили сюди, бо він хворий чи поранений, тож якщо хтось таки запитає, то ми так і скажемо, згода?
Кутики Ківиного рота сіпнулися.
— Гаразд. — Вона замовкла. — І дякую.
— За що?
Дивлячись їй в очі, Ківа пригадала те, що вартова говорила минулої ночі, і відповіла:
— За те, що ти не така, як інші.
Бурштинові очі Наарі пом’якшали. Вона розтулила рота, аби відповісти, але до того, як вона встигла сказати хоча б щось, при вході в лазарет з’явився Кістяний.
Ківине серце стрибнуло їй в горло, коли вона його побачила, але тоді вона нагадала собі про рішення відпустити те, що трапилось, і рухатися далі. Вона бачитиме Кістяного в тюрмі — цього не уникнути. Якщо він думатиме, що вона його боїться, то змусить її страждати. Вона не дасть себе залякати.
— Усі тебе чекають, — сказав він грубим голосом, кривлячись, коли зазирнув у яскраво освітлену кімнату, яку крізь вікна заливало сонце.
Ківа могла б відчути певне задоволення через те, що в нього очевидне похмілля, якби його слова не дзвеніли у вухах. Хоча вона лише мить тому рішуче налаштувалася врятувати себе, вижити, це ще не означало, що її страх не був майже смертельним тепер, коли час настав.
Ірраціонально Ківа зненацька пригадала мільйон всього, що їй потрібно зробити. Потрібно знову поглянути на пацієнтів у карантині; потрібно дати Тільді ще трохи бульйону, аби в тої не було зневоднення; потрібно перевірити, чи щурі не почали проявляти симптомів; потрібно…
— Заспокойся, — прошепотіла Наарі, підступаючи ближче. — Ти можеш із цим упоратися.
Ківа відчайдушно захотіла вчепитися в амулет і сконцентруватися, але знала, що таким чином ризикуватиме привернути до нього увагу. Вона вдовольнилася помітною вагою, яка під сорочкою тисла на груди — серйозне нагадування, що вона постане перед Випробуванням не сама. Наарі мала рацію. Вона може з цим упоратися.