Принаймні для всіх, окрім Ківи.
— За мною, — наказав Наглядач, розвертаючись і широким кроком рушаючи в кам’яні двері, у темряву споруди за ними.
Наарі вхопила Ківу за передпліччя й спрямувала всередину. Спостерігачам дія здалася б різкою. Та вони не бачили м’якості дотику, підбадьорливого стискання пальців — мовчазного запевнення, що все буде гаразд.
Від такої люб’язності в Ківи заледве сльози на очі не навернулись, і вона задумалася, чи не стане це останнім контактом з людиною, якщо все піде зле. Мотова воскова суміш буде марною в тому, з чим їй доведеться зіткнутись, а отже, амулет принцеси Міррин — єдине, що Ківа має. Якщо він не спрацює…
«Стоп», — зупинила Ківа себе. Вона не може дозволити собі сумніватися, коли на кону стільки.
Вона виживе.
Виживе.
Проходячи повз останніх в’язнів, Ківа тримала очі прикутими до землі, не бажаючи помітити в натовпі Тіппа чи Джарена. Їй було потрібно пам’ятати їхню впевненість, а не бачити бліді, стривожені обличчя. Вона також прагнула уникнути жалісливих поглядів в’язнів, яких вилікувала за ці роки, наче вони бачать її востаннє… наче вона йде на певну смерть.
— Зосередься, Ківо, — пробурмотіла Наарі. — Забудь про все і всіх.
Ківа глибоко вдихнула, тоді видихнула, якраз коли вони дісталися до великого проходу. Вона востаннє зиркнула вгору перед тим, як зробити крок досередини, помічаючи, що лише один комин димить, а інший — від другої печі — байдужий і мовчазний. Чекає, здавалося, на Ківу.
Ківине серце стугоніло у вухах, вона покладалася на дотик Наарі, аби триматися на ногах, коли вони заходили в кам’яну будівлю, її очам знадобилася мить, щоб призвичаїтися до темряви всередині. Люмонієві ліхтарі на стінах, проте, трохи освітлювали кімнату, і незабаром Ківа роздивилася порожній передпокій. Вона бувала тут раніше, лише кілька разів за всі ці роки, але ніколи такий жах не збирався в животі.
— Під час Випробування Вогнем, як зазначено в Книзі Закону, ти постанеш перед стихійним завданням, яке міститиме полум’я, — сказав Наглядач Рук, його руки були складені за спиною.
Кістяний сперся об стіну поруч із ним, нудьгуючи, а от троє інших вартових були більш насторожені, ніби чекали, що Ківа зірветься й нападе на них. Ґрендель і Наарі стояли, наче несли вахту: перша досі трималася сама за себе так, наче радше опинилася б де завгодно, а друга пропонувала мовчазну підтримку.
— Доглядачка крематорію люб’язно допомогла підготувати для тебе завдання, — продовжив Рук, кивнувши на Ґрендель. — Вона й пояснить, що ти робитимеш.
Ґрендель кинула переляканий погляд спершу на Рука, а тоді, після його виразного жесту головою, — на Ківу. Жінка облизала свої вкриті шрамами губи і видушила тріскучим голосом (її горло було сильно ушкоджене ранами):
— Я розчистила для тебе другу піч. Вона… вона готова для розпалення, коли ти… опинишся всередині.
Ківа похитнулася, і лише те, що Наарі посилила хватку, не дало впасти.
Коли Ґрендель більше нічого не додала, Рук видав нетерплячий звук і продовжив за неї:
— Як тобі відомо, заліндовські печі побудовані для масових кремацій — так, щоб перетворювати тіла на попіл за дві-три години. Але на те, щоб полум’я проникло крізь плоть до органів і кісток, потрібно менш ніж п’ять хвилин. Ми це врахували і вирішили проявити великодушність під час твого Випробування. Ми вимкнемо піч через десять хвилин, і якщо ти будеш жива, вважатимемо, що ти подолала Ордалію.
Він вважає це великодушністю?
Хватка Наарі стала болісною, і Ківа збагнула: це вона почала чутно задихатись, а вартова безслівно каже їй узяти себе в руки. То було складно, бо її поле зору цяткували зірочки, паніка стискала груди, тіло перемикалося в режим виживання ще до початку Випробування.
Ківа скривилася, коли її вкололи нігті Наарі — швидкий спалах болю дав їй те, на чому можна зосередитися, що витягло її з падіння у вихор думок.
— Розумієш своє завдання? — запитав Наглядач Рук, його темний погляд був прикутий до її очей. Як і раніше, на його обличчі не було емоцій, наче йому байдуже, виживе вона чи помре. В будь-якому разі вона створить незручності.
Ще одне шпигання від нігтів Наарі, і Ківі вдалося хрипко відповісти:
— Так.
— Добре, — сказав Рук. — Тоді йди за мною.
Ківа не була впевнена, що їй вдасться ступити хоч крок. Вона не відчувала ніг, тіло заніміло. Можливо, то й на краще, якщо амулет Міррин не спрацює, а Мотова суміш не захистить. Вона не хотіла відчувати, як язики полум’я розриватимуть її, як шкіра почне відшаровуватися, надуваючись і плавлячись на кістках, як…