— Ківо, — прошипіла Наарі, і її нігті цього разу впилися значно глибше, тож Ківа кинулася слідом за Руком та його почтом.
Ківа з вдячністю глянула на Наарі, яка (наскільки вона розуміла) відчувала, що Ківа поруч здригається всім тілом. Вартова у відповідь подивилася з настільки впевненим, підбадьорливим виразом, що Ківі вдалося вдихнути на повні груди. Наарі не заспокоювала б її, якби не вірила, що Ківа може вижити.
Ставлячи одну ногу перед другою і не думаючи ні про що, окрім герба, який звисав із шиї, і воску, який густо вкривав шкіру, Ківа почовгала за Наглядачем, помічаючи, що Ґрендель настільки ж травмована всім цим, як і Ківа.
Вони пройшли повз великі зачинені двері, від яких хвилями променів неймовірний жар; ядучий, гострий запах диму, змішаний з палаючою плоттю й волоссям, проникнув у Ківині ніздрі і змусив її дуже постаратися, щоб стримати блювотний позив. Вона затамувала подих, доки вони йшли далі довгим коридором, не задумуючись про те, що за тими дверима… чи хто.
— Ми прийшли, — повідомив Рук, коли вони дісталися дальнього кінця будівлі й зупинилися перед іншими зачиненими дверима. Від цих не долинав жар, хоча Ківа знала, що то лише тимчасово.
Наглядач махнув рукою Кістяному, який вийшов уперед, наліг і відчинив двері, охнувши від зусилля. Ті були з товстого каменю і достатньо широкі, аби цілий віз тіл можна відправити одразу в кімнату за ними; та й коридор, у якому вони стояли, був достатньо великий, аби дозволити такому транспорту рухатися.
У вухах Ківи пролунало дзижчання на високій ноті, коли Наглядач зайшов до кімнати і жестом показав їй іти за ним. Якби не Наарі, яка на буксирі вела її всередину, і троє вартових у коридорі позаду, Ківа, можливо, й задумалася б над тим, аби кинутися навтьоки.
«Я можу це пережити», — сказала собі Ківа, її внутрішній голос похитнувся перед перспективою того, що чигало на неї. Та все ж вона рішуче налаштувалася боротися, жити, до самого кінця. «Я переживу це».
Її тіло трусили хвилі дрожу, але Ківа змусила себе роззирнутися чималою кімнатою, в центрі якої вона наразі завмерла. Як і двері, стіни й підлога були з товстого каменю, їхня неприкрита поверхня закіптюжилася за десятиліття. В трьох стінах були замкнені металеві горнила… яких Ківа не розглядала надто довго, цілком усвідомлюючи їхнє призначення. Аркова кам’яна стеля сходилася високо над головою в жолоб, який, вона знала, виступав над крематорієм другим комином. Незабаром він димітиме, як і перший.
— Десять хвилин, Ківо Мерідан, — промовив Наглядач Рук, рухаючись назад до дверей і сіпаючи головою — знак Наарі, що і тій варто йти за ним. — Подивимося, чи вдасться тобі вдруге втерти долі носа.
Ківа задумалася, чи він вважає свої слова підбадьорливими, бо вони лишили попелястий присмак у роті, наче її тіло вже знало, що наближається.
— Побачимося через десять хвилин, — твердо сказала Наарі, розкриваючи долоню, погляд її бурштинових очей перетнувся з Ківиним і загорівся потужними емоціями, наче вона досі намагалася ділитися всією своєю силою, всією впевненістю, що Ківа буде жива наприкінці тих десяти хвилин.
Ківі захотілося теж торкнутися Наарі в ту саму мить, коли її дотик зник. Не лишилося нічого, що б зміцнювало її, не давало впасти.
— Повільне дихання, — прошепотіла Наарі тихо, щоб Рук не почув, адже він уже чекав біля дверей. — І тримайся низько.
Ківа заледве могла збагнути прощальні настанови вартової — абсолютний жах здіймався в грудях, стискаючи їх.
«Амулет, — нагадала вона собі. — Довіряй амулетові».
Це, звісно, гарно, але це також означає, що потрібно довіряти й принцесі, а Ківа однаково досі зневажала все, що та втілювала.
Звук дверей, які зачиняли наглухо, луною прокотився по кімнаті, і Ківа крутнулася в його напрямку, в ній спалахнула паніка.
— Ні! Поверніться! — закричала вона у відчаї, біжучи до кам’яного бар’єра і гупаючи по ньому кулаками. — Будь ласка!
Ніхто не відчинив.
Дим залоскотав Ківині ніздрі, і вона ще раз різко крутнулася; притислася спиною до дверей, дивлячись на три металеві горнила, до вух долинали клацання і скреготіння.
— Ні, ні, ні, — прошепотіла Ківа, відхиляючись настільки далеко до кам’яних дверей, наскільки взагалі могла, наче чим далі вона опиниться від горнил, тим безпечніше. То була неправда: в цій кімнаті не було безпечного місця, це давала зрозуміти кіптява на дверях поруч із її обличчям.