Ківа робила те, що повинна, — зцілювала людей, а також робила їм боляче. Все, аби лишатися живою. Все, аби виграти час, доки її сім’ї вдасться прийти по неї, доки їй вдасться втекти.
Цей юнак… він був з тих, кого різьбити простіше, від чого почуття провини було легше витримати. Вже непритомний: їй не доведеться дивитися в наповнені болем очі, коли лезо вгризеться в плоть; не доведеться відчувати, як його тіпає під її руками; не доведеться бачити, як він дивиться на неї, наче на монстра, яким вона і є.
Тіпп бачив, як Ківа різала більше в’язнів, ніж можна злічити, і не судив її за це, не дивився на неї з чимось іншим, окрім розуміння.
Вартовим начхати на її завдання — їм просто хочеться, аби з цим було покінчено швидше. Наарі не була винятком, навіть коли лишень приїхала. Однак серед них усіх бурштиновоока вартова єдина виказувала натяк на огиду. Навіть зараз її щелепа стиснулася, коли Ківа занурила лезо в юнакову плоть, поки затягнута в рукавицю рука Наарі притискала його плечі до металевої плити на випадок, якщо він отямиться.
Ківа працювала швидко, і коли завершила, Тіпп уже був напоготові з горням живиці з райґрасу і чистим шматком полотна. Наче задоволена, що новоприбулий більше не рухатиметься і не зіпсує свою свіжовирізану «З», вартова відступила до дверей, без жодного слова стаючи на ту саму позицію.
— Жаль п-п-порізу на обличчі, — сказав Тіпп, коли Ківа обмотала чоловікову руку і взялася за решту тіла, накладаючи шви на відкриті рани і зверху мажучи їх антибактеріальним настоєм.
— Чому? — пробурмотіла Ківа, слухаючи впіввуха.
— Це зіпсує його г-гарне лице.
Пальці Ківи завмерли посеред стібка над розрізом на його лівому грудному м’язі, який вона саме закривала.
— Гарне лице чи ні, він все одно чоловік, Тіппе.
— І?
— І, — продовжила Ківа, — більшість чоловіків — свинота.
Запанувала важка тиша, де єдиним звуком було тихе пхикання, яке долинуло від Наарі біля дверей (так, наче її це розвеселило). Врешті Тіпп мовив:
— Я чоловік. Я не с-свинота.
— Ти ще малий, — відказала Ківа. — Зачекай.
Тіпп пирхнув, думаючи, що вона жартує. Ківа його не виправляла. Хоча вона й сподівалася, що Тіпп лишиться таким милим і дбайливим, як зараз, але шанси не на його користь. Єдиним чоловіком, якого Ківа взагалі колись поважала, був її любий батько. Але… він був єдиним у своєму роді.
Не дозволяючи ностальгії опанувати себе цього разу, Ківа швидко й ефективно закінчила закривати решту порізів на животі й спині юнака, двічі перевірила, що на ногах нічого немає, і перейшла до обличчя.
Саме тоді, коли вона опустила кістяну голку до його брови, його очі розплющилися.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Ківа відсахнулася, коли юнак різко сів. Вона не була впевнена, хто з них переполохався більше — вона, він, Тіпп чи вартова.
— Що за… — почав чоловік, його погляд гарячково нишпорив кімнатою. — Хто… Де…
— Спокійно, — сказала Ківа, підводячи руки.
Його очі знайшли кістяну голку, а тоді помітили кров, якою були заплямовані її руки, — його кров. Наступної миті він сповз з іншого боку металевої лави і позадкував, наче загнана в кут тварина.
Усвідомлюючи, що Наарі швидко наближалася, Ківа знову заговорила, намагаючись заспокоїти чоловіка, доки це не набере нових обертів.
— Ти в Заліндові. Дорогою тебе поранили. Я… — вона безпомічно розвела закривавленими руками, — зшивала тебе докупи.
Саме тоді чоловіків погляд зупинився на вартовій. Ківа помітила, що його очі блакитні, але по центру довкола зіниці золотий обідок. Вражає, не схоже на жодні очі, які вона бачила.
Вражаючі очі на вражаючому обличчі. Тепер, коли він отямився, цього вже не заперечиш. І все ж сказане Тіппові лишалося правдою: вона не планує зімліти в найближчому майбутньому.
Коли чоловік побачив озброєну до зубів вартову, щось у ньому наче просіло, наче він врешті почав розуміти, усвідомлювати, де він є, і, ймовірно, пригадувати чому. Він припинив задкувати (та й не було куди, бо він уже притиснувся до робочого столу), відвів погляд від Наарі, аби роздивитися Тіппа, який широко розплющив очі і завмер з роззявленим ротом. Чоловік зиркнув на власне тіло, помітив нестачу вбрання і пов’язки на ранах, щойно замотану руку. Тоді повернувся до Ківи.