«Повільне дихання, — сказала їй Наарі. — І тримайся низько».
Повільне дихання наразі було неможливим, адже Ківа хапала ротом повітря. Але вона змусила себе дотриматися другої вказівки, ковзаючи по дверях униз, доки не припала до землі; рука потяглася до амулета, видобула його з-під сорочки, хапаючись настільки міцно, що краї герба впилися в долоню. Іронія долі: золота корона проштрикувала шкіру, ранячи ще до того, як це зробив вогонь.
А тоді вона побачила каламутно-помаранчеве сяйво на краях горнил, натяк на жар торкнувся відкритої плоті, запах диму посильнішав. Можливо, печі зламаються. Можливо, Ґрендель вдасться знайти спосіб зробити так, аби виглядало, наче все працює, не спопеливши Ківу в процесі. Можливо… Горнила відчинилися, метал розщепився і під’їхав угору, клацаючи шестернями.
А тоді розверзлося пекло.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Ківа закричала.
Вона не збиралася, звук просто вирвався з горла, руки впустили амулет, аби прикрити обличчя, коли полум’яна буря пронеслася кімнатою, заповнюючи весь простір від долівки аж до аркового склепіння.
Секунди — не більше пішло на те, аби її було оточено. Вона не бачила нічого, крім вогняної бурі; нічого не чула, крім ревіння й потріскування, які переповнили вуха, коли в неї хвилею врізався жар, ладний розплавити.
Вона чекала негайний біль від вогню, чекала, що її крик з нажаханого перетвориться на болісний, що життя промайне перед очима і вона швидко згорить на смерть.
Нічого цього не сталося.
Поволі Ківа опустила руки і не повірила власним очам.
Язики полум’я торкалися кожної частини її, та все ж… вони також цього не робили. Амулет, який був на ній, світився — яскраве світло пульсувало з його серцевини і огортало її бар’єром від голови до п’ят.
Вона випростала тремтячі пальці, зачудовано спостерігаючи за пекельним полум’ям, яке гуляло кімнатою, цілком поглинаючи її, та все ж зовсім не шкодячи.
У Ківи вирвався маніякальний сміх, який миттю перетворився на хлипання до того, як їй вдалося піймати звук і заштовхати його якомога глибше, аби він не потягнув за собою ще. Якщо вона ще колись побачить Міррин, то відкине всю ворожість і засипле принцесу подяками. Якби не її стихійна магія, Ківа б зараз звивалася на підлозі, а не сиділа навпочіпки, розглядаючи полум’я, яке лютувало довкола неї.
Секунди перетворилися на хвилини, Ківа лишалася близько до землі. Вона не наважувалася рухатися, на випадок, якщо це порушить магію амулета. Якби вона була відважнішою, то, можливо, звелася б на ноги і пройшлася кімнатою, наче вогняна богиня, яка танцює серед полум’я. Але вона так і тулилася до дверей, силою волі проганяючи сльози, і чекала, чекала, чекала, аби десять хвилин добігли кінця.
Одна хвилина.
Дві хвилини.
Три хвилини.
Ківа подумки вела зворотний відлік, намагаючись якось відволіктися від того, що ставало спекотніше, від диму, який починав душити її, хоч як низько вона пригиналася в пошуках повітря.
Чотири хвилини.
П’ять хвилин.
З неї капотів піт, промочуючи одяг, змішуючись зі сльозами, які почали котитися, коли її здолав шок. Так, вона досі жива, амулет оберігав її від полум’я, та жах був надто сильним, надто могутнім, аби лишатися всередині. Тут ніхто не бачив її сліз — жару було майже достатньо для того, аби вони випаровувалися ще до того, як встигали капнути з підборіддя.
Шість хвилин.
Щось було не так. Ківа зрозуміла це, коли закашлялася, коли жар, який повільно посилювався, перетворився з неприємного на майже нестерпний. Опустивши погляд, вона побачила, що амулет ще пульсує сяйвом, але моргає, наче в нього закінчується енергія.
«Ні, — подумки звеліла йому Ківа, тримаючи міцніше, пам’ятаючи не говорити вголос, аби не вдихати зайвого диму. — Ще зовсім трішки».
Сім хвилин.
Ківин рукав загорівся.
Вона зойкнула і підстрибнула, полум’я пахнуло в обличчя, і вона на повні груди вдихнула дим, від чого почався напад нестримного кашлю. Вона припала до землі, котячись по каменю, аби пригасити полум’я, яке почало перекидатися на решту одягу, але то було марно.
«Ні, ні, ні!» — подумки кричала Ківа, горло палало, вона намагалася дихати, та втягувала тільки гаряче повітря й чад.
Вісім хвилин.
Ківина сорочка догоряла, штани перетворилися на попіл — тепер амулет захищав тільки шкіру. Десь поміж усепоглинаючого диму ніздрі залоскотав запах джезері — Мотовій суміші врешті довелося боротися пліч-о-пліч із принцесиною магією.