Вона так близько до фіналу — так близько до того, аби вижити в Ордалії. Але сила амулета танула, і Ківа не знала, скільки той ще витримає. Вона вже відчувала, як горло набрякає, покриваючись пухирями зсередини. Стихійна магія, можливо, й захищала плоть, але зараз кімнату переповнював токсичний дим, лишалося дуже мало повітря. Ківа не знала, скільки її тіло ще протримається. Задуха забере її життя, навіть якщо у вогню це не вийде? Органи почнуть відмовляти один за одним? Чи від шоку зупиниться серце? Її серце рвалося з грудей із тої самої миті, як її замкнули в цій кімнаті, — воно точно довше не витримає.
Дев’ять хвилин.
Ківа застогнала, коли піт вкрив тіло, а тоді випарувався за лічені секунди. Вона відчувала, як Мотів вощаний засіб зникає зі шкіри — плавиться і стікає. Хапаючи ротом повітря й хрипко задихаючись, вона не мала сил зробити щось окрім того, аби скрутитися в позу ембріона, впираючись у кам’яні двері, обхопити руками коліна й заплющити очі. От і все. Вона більше не протримається, вона не могла вижити до кінця, вона не могла…
Ревіння припинилося.
Спека почала спадати.
Двері відчинились, і Ківа впала назад, досі згорнута калачиком.
Вона не могла розплющити очей, не могла рухатись, у неї боліло все.
Але повітря — свіже, чисте — кликало її, і вона втягла один подих, а тоді почала кашляти, кашляти, кашляти.
Вона почувалася так, наче помирала, її легені палали, горло кричало.
— З тобою все гаразд, ти жива, просто дихай, — долинув голос Наарі, наче дуже здалеку.
— На…
— Не намагайся говорити, — сказала вартова, і Ківа відчула, як на неї накинули тканину — знайомий запах шкіри і помаранчів, у якому вона впізнала запах Наарі, огортав, прикриваючи її наготу.
— Що це? — долинув інший голос: Наглядач Рук.
Ківа відчула, як із шиї зняли вагу. Вона спробувала запротестувати, розплющити очі й повернути собі амулет, але досі натужно кашляла.
— Неймовірно! — прогачав Рук. — Я казав клятим вельможам не втручатися! — Він плювався лайкою. — Типово. Я мав би такого очікувати від тих нахаб Валлентіс!
— Ви попросили їх не бути присутніми на сьогоднішньому Випробуванні, — сказала Наарі Наглядачеві. — Нічого більше.
— До дупи мені «нічого більше». Якби то був хто завгодно інший… — Рук видав невдоволений звук, зітхнув і буркнув: — Що зроблено — те зроблено. Постав її на ноги. Хай вийде звідси на своїх двох.
— Вона не в тому стані, аби…
— Постав. Її. На ноги, — повторив Рук тоном, який заперечував будь-які аргументи.
Ніжні руки потяглися за Ківою, тканину (коротку накидку Наарі) обережно поправили на плечах, щоб та спускалася, прикриваючи її торс і закінчуючись зверху на стегнах. Вона не приховувала достатньо тіла, щоб почуватися комфортно, не сприяли цьому й чорні вугільні плями, які вкривали шкіру. В нормальному стані Ківу нажахала б перспектива пройтися перед натовпом, який зібрався перед крематорієм, настільки мало одягненою. Але зараз їй було байдуже, вона була готова пройти між них і гола, якщо це означає, що вона потрапить у безпеку, в лазарет, і прийме дозу чогось, що полегшить дихання.
— Тепер підіймаємося, — сказала Наарі, перетягуючи Ківину руку собі через плечі й переймаючи на себе більшість її ваги. — Я тримаю.
Ківа хотіла подякувати вартовій, але ідея сформувати якісь слова була зараз для неї надто складною. Швидкий виснажений погляд, яким вона обвела коридор, виявив Рукове скривлене обличчя, комічно шоковану Ґрендель і Кістяного, який витріщався на Ківині оголені ноги. Вираз його обличчя при цьому був таким, що Ківі захотілося негайно рушити в душовий блок, але тоді вона глитнула слину й пухирі по всій трахеї закричали, що заперечують. Спершу ліки, тоді вона відмиється і прикриється.
— Ну, годі з цим, — пробурмотів Рук, першим рушаючи коридором у передпокій крематорію. Опинившись там, він дочекався, поки Ківа з Наарі його доженуть: вони рухалися значно повільніше, адже хоча Ківина плоть і не обгоріла, вона все одно страждала від наслідків теплового удару й вдихання диму. Ушкоджене горло, пекли очі, голова гула, м’язи спазмували, а серцевий ритм був надто частим. Чим більше кроків вона робила, тим менш упевненою почувалася, що зможе самостійно дістатися до лазарету, навіть з допомогою Наарі. Єдине, що вона хотіла зробити, — це зупинитися і відпочити, хоча б кілька хвилин.
— Розплющ очі, — прошипіла Наарі, легенько струшуючи Ківу, що пропустило блискавку її нервовими закінченнями і привело до тями саме тоді, коли вона почала втрачати притомність. — Лишайся зі мною, доки Рук зробить своє оголошення, тоді можеш зомліти.