— Постарайся, аби так і було, — похмуро сказав Наглядач. Тоді його тон пом’якшав, він підійшов ближче, достатньо, аби вони дивилися одне одному в очі. — Я… радий, що ти досі жива.
Ківа з зусиллям намагалася встигати за ходом розмови, у неї боліло все.
— Дійсно, — продовжував Рук. — Я повинен дотримуватися букви закону, коли це стосується Ордалій, але мені якось спокійніше на душі від того, що ти вижила.
Ківа проковтнула емоції, які забили в ній ключем; біль рвав горло, коли вона це зробила. Можливо, Рук дійсно переймався, на власний манер.
— Врешті-решт, ця хвороба розгулялася… — Руків голос зійшов нанівець, він похитав головою, наче боявся того, що її смерть могла означати для них усіх.
Ківине серце пірнуло вниз через нагадування, що його турбує не вона, а лише те, що вона може зробити для нього. А вона, як дурепа, подумала, що він може перейматися нею самою.
Рук надто прагматичний для того, щоб думати про когось, окрім себе.
— Я чув, у тебе є прогрес? — запитав він.
— Так, — прохрипіла Ківа, неспроможна мовити більше. То була брехня, але в неї не було енергії, аби звітувати йому зараз.
— Подібне траплялося багато років тому, невдовзі після того, як я став Наглядачем, — пригадав Рук, і в його темних очах з’явився ностальгічний проблиск. — Ти, напевно, була надто юна, не пам’ятаєш…
— Пам’ятаю.
Рук витримав її погляд, а тоді вираз його обличчя прояснився, наче він зненацька пригадав, чому вона пам’ятає… і кого вона втратила через хворобу. Він кивнув один раз, а тоді промовив:
— Тоді хай щастить. Багато життів покладено на тебе.
Ківі хотілося попередити: «Включно з твоїм», — але вона промовчала. І щоб не провокувати його, і щоб уникнути болю, який спричинять слова.
— Відведіть її до лазарету, вартова Арелл, — наказав Рук Наарі.
Вартова, погоджуючись, нахилила голову. Тоді Наглядач розвернувся і покрокував геть, а троє вартових, у тому числі Кістяний, пішли за ним.
— Ківо, мені прикро, — сказала Ґрендель тихим, скрипучим голосом, щойно вартові зникли. — Він до сьогоднішнього ранку не казав мені, для чого піч, а тоді в мене вже не було часу попередити тебе. Якби я знала…
— Це не твоя провина, — прохрипіла Ківа. Вона хотіла простягти руку до вкритої шрамами жінки, але однією рукою трималась за плечі Наарі, а другою стискала плащ, і єдине, що могла зробити, — спробувати усміхнутися працівниці крематорію, навіть якщо це радше за все виглядатиме як гримаса.
— Як ти вижила? — прошепотіла Ґрендель. Приглушений тон був не для того, щоб їх не підслухали: в’язні довкола них створювали жахливий гамір, доки, розбиваючись на неорганізовані групи, покидали місце збору. Ні, вона говорила пошепки, бо досі була шокована тим, що Ківа вижила.
— Це довга історія, — вичавила з себе Ківа, кривлячись від того, наскільки складніше стало розмовляти. — Розповім іншим разом.
То була марна обіцянка, адже Ківа не була навіть упевнена в тому, що пам’ятатиме спалення після того, як до забуття накачається ліками.
Наче відчуваючи, що пішов зворотний відлік, Наарі сказала Ґрендель, що повинна відвести Ківу в лазарет, і почала допомагати Ківі, спотикаючись, іти в тому напрямку. На щастя, між ними і пунктом призначення був тільки морг, і Ківа почувалася впевненою, що все їй вдасться.
Але тут ноги її підвели.
Наарі охнула під додатковою вагою, а три чоловічі голоси стривожено прокричали Ківине ім’я.
Тіпп.
Мот.
І Джарен.
Саме останній дістався до неї першим і ще до того, як Ківа збагнула, що відбувалося, підхопив її на руки, забираючи від Наарі, і швидко покрокував у напрямку лазарету.
Ківа хотіла заперечити, але не вистачало сил навіть на те, щоб почуватися ніяково, вже не кажучи попросити, аби він її відпустив. А якби й вистачало, їй не вдалося б самостійно зробити й кроку.
— Пробач, — прошепотіла-протріщала вона йому в шию, міцно тримаючись.
— Не говори, — сказав він їй. — Ми майже прийшли.
— Що с-с-сталося під час Випробування? — запитав Тіпп, який майже біг, аби встигати за Джареновими розмашистими кроками. — Ми бачили дим, який в-виходив з…
— Цить, дитя, — перебив його Мот. — Дай Ківі троха перепочити. Ти би пішов мені підсобити сьодні по обідові, а до неї навідаєшся пізніше вечорочком.