— Але…
— Все гаразд, Тіппе, — запевнив Джарен. — Я про неї подбаю.
Ківині очі самовільно заплющувались, але вона все одно почула, як Тіпп спитав:
— Об-біцяєш?
— Обіцяю.
Ківа не була впевнена, що сталося потім, адже вона почала непритомніти. Вона усвідомлювала, що Тіпп і Мот пішли ще біля моргу, після чого Наарі з Джареном перешіптувалися, поки вони прямували далі, до лазарету. Вона вловлювала тільки уривки їхньої розмови, але з того, за чим їй вдавалося стежити в напівсвідомому стані, Наарі розповідала Джаренові про амулет, який вона забрала в Ківи, певно, пояснюючи, що той наповнений принцесиною — ні, принцовою — вогняною магією і що це врятувало її життя.
Коли Ківа прийшла до тями, вона була в лазареті, лежала на тому ліжку, на якому отямилася після першої Ордалії. Але замість Міррин поруч цього разу був Джарен.
— Як довго я була непритомна? — хрипко спитала вона, голос звучав жахливо.
— Лише кілька хвилин. Ми щойно сюди дісталися, — повідомив Джарен, вказуючи на Наарі, яка стояла біля робочого столу і хмурилася, дивлячись униз, на впорядкований хаос. — Ми не впевнені, що тобі потрібно. Макове молочко?
Ківа кивнула, тоді похитала головою, а тоді безсило відкинула вбік покривало, яке накривало її оголені ноги.
— Ні, ні, лишайся в ліжку, — стурбувався Джарен, спиняючи її руку. — Скажи нам, і ми тобі все дамо.
Ківа зусиллям волі змусила мозок зосередитись і протріщала кілька назв, уважно слідкуючи за тим, аби назвати правильну дозу. У разі помилки їй стане навіть гірше.
Після того як вона проковтнула щедру порцію нектару жирового дерева для легень і горла, квітучої кропиви від головного болю й запаморочення, жовторіху для енергії і маленьку дозу макового молочка від залишків ломоти в тілі й болю, Ківа далі випила мало не діжку свіжої холодної води, а тоді нарешті лягла в ліжко, готова проспати наступні років тринадцять.
— Щось іще? — запитав Джарен.
— Я б не відмовилася від гелю з алое, — пробурмотіла Ківа, з полегшенням розуміючи, що голос не звучав — і не відчувався — таким болючим. Він досі був хрипким, але навіть і близько не таким, як до швидкодійного нектару жирового дерева.
Вона почула, як Джарен відійшов від ліжка, тоді переставляння речей на робочому столі, а потім його кроки повернулися до неї. Її очі досі були заплющені, коли вона відчула, що він узяв її передпліччя у свої руки, після чого з’явилося прохолодне, заспокійливе відчуття — алое втирали їй у шкіру.
Ківині очі рвучко розплющились, і вона сіла.
— Я можу це зробити.
— Ляж, Ківо, — звелів Джарен серйозним і рішучим тоном.
— Але…
— Просто заплющ очі й відпочивай, — твердо сказав він.
Ківа прикусила губу, але відчуття гелю на шкірі було надто приємним, аби вона заперечувала. Вона не постраждала від опіків, та все одно відчувала слід такої спеки, наче полум’я прогризлося глибоко в її кістки і намагалося знайти шлях назовні. Алое заспокоювало те відчуття, а в поєднанні з Джареновими довгими, ніжними погладжуваннями Ківа незабаром збагнула, що розслабляється, майже цілком всупереч бажанню.
Він зосередив процедуру на її руках і ногах, ретельно, не даючи пальцям забрести нікуди більше, а вона, у свою чергу, ретельно уникала згадувати про інші місця, яким потрібна увага. Щойно він піде, вона зможе зайнятися рештою тіла, особливо зважаючи на те, що коли решта ліків почала діяти, вона пригадала, що одягнена лише в короткий плащ Наарі і легке покривало. Хоча всі важливі частини були прикриті, вона все одно була вразливіша, ніж будь-коли раніше в Джареновому товаристві. Окрім хіба що минулої ночі. Але навіть тоді вони обоє були цілком одягнені.
— Краще? — запитав він, закінчуючи з її другою рукою і сідаючи поруч.
— Значно, — сказала вона йому, знову вдячна, що більше не хрипить. — Дякую.
Вона озирнулася довкола, шукаючи Наарі, бажаючи і їй подякувати за допомогу, але вартова, напевне, вислизнула геть, доки Ківа ковтала свої ліки.
— У мене до тебе є запитання, — промовив Джарен, дещо з ваганням.
Ківа подивилася на нього й помітила, що той перебирає пальцями. Він нервувався, а вона й гадки не мала чому. Припускала, що він хотів запитати про Ордалію, навіть якщо Наарі й розповіла йому раніше про амулет… який вартова не повернула, і Ківа сумнівалася, що побачить його ще колись. Герб виконав своє завдання — більше їй з нього не було користі.
У крематорії чимало сталося, більшості з чого Наарі не знала, адже Ківа була в печі на самоті. Вона здригнулась і прогнала спогад, не готова розмовляти про це навіть із Джареном. Збиралася так йому і сказати, але він заговорив раніше, ніж вона встигла.