— Я ніколи й не боялася, — збрехала Ківа.
Наарі недовірливо пирхнула.
— Ти вартова, — поступилася Ківа, розкидаючи руками. — Повинна вселяти певний страх. У тому вся суть твоєї роботи.
— Значить, я просто не народжена для роботи в такому місці, як Заліндов, — задумалася Наарі.
Слова викликали у Ківи льодянисте відчуття, яке розлилося по всьому тілу. Наарі вже пробула у в’язниці значно довше, ніж більшість жінок-вартових за багато років. І хоча відмінність її руки ускладнила б отримання силової посади деінде, це не означало, що то неможливо. Але думка, що вона піде…
— Принаймні тобі не доведеться хвилюватися про те, що застанеш смерть десь в іншому місці, — змусила себе сказати Ківа, ігноруючи жах, який її наповнював. — Я здивована, що ти не поїхала звідси з першим екіпажем, щойно ми збагнули, що хвороба поширюється.
Наарі видала замислений звук, а тоді зауважила:
— Я ніколи не була з тих, хто кидає все, коли стає скрутно. — Вона підняла руку-протез і помахала до Ківи пальцями. — Якою людиною це мене зробило б?
Ківа не відповіла, хоча й почувалася так, наче гора впала з пліч. Водночас це її й стривожило, адже те, що її лякав від’їзд Наарі, означає: вона зблизилася з вартовою більше, аніж це було мудро. Але вона й гадки не мала, як зупинити дружбу, що якимось чином між ними виникла. Гірше — вона не знала, чи хоче це робити. І в цьому полягала реальна небезпека.
Не дивно, що у відчайдушному бажанні вірити, що її сім’я йде по неї, вона вчепилася за інше джерело заспокоєння, близькості.
Її сім’я і бунтівники підвели її, не прибувши перед другим Випробуванням. Це не означає, що вони не були досі там, не розробляли інший план, аби звільнити і Ківу, і Тільду, але Ківа не могла ігнорувати образу, яка кипіла в ній, відчуття покинутості, що підкрадалося до неї десять років. Вона досі любила сім’ю, звісно ж, любила. Але не могла заперечувати того, наскільки розчарована зараз — і до того, протягом десятиліття. Стосунки, які розвивалися в неї з Наарі, допомогли перекрити це, придушити глибоко всередину.
…Як і стосунки, які розвивалися в неї з Джареном.
— Що сьогодні на порядку денному? — запитала Наарі, коли вони проходили повз казарми і далі шляхом.
Вдячна за можливість відволіктися, Ківа відповіла:
— Всі ферми — тваринницькі, зокрема молочні, а також овочеві й зернові, — говорячи, вона загинала пальці. — І бійня.
Наарі присвиснула крізь зуби:
— Це чимало.
— Ми мусимо нагнати, адже ви всі вчора вирішили стати моїми надто турботливими няньками, — підкреслено сказала Ківа. Вона знала, що інші хотіли як краще, але люди помирали. Як помирали і дев’ять років тому. Як помер її батько. Вона відмовлялася дивитися, як ще хтось їй небайдужий стане жертвою цієї хвороби. — Якщо сьогодні зберу достатньо зразків, то проведу завтрашній день, тестуючи щурів. Я вважаю, що це найкращий спосіб із цим упоратися.
— День збору, за ним — день тестування?
— Ага. І таким чином я зменшу ризик пропустити якісь симптоми чи переплутати піддослідних. Я відкидатиму можливі місця одне за одним, доки не знайдемо джерело.
— Нам може поталанити, й сьогоднішнього дня вистачить, якщо це походить із ферм.
— Є така надія, — погодилася Ківа. — Чим швидше ми розберемося, де це почалося, тим швидше я зможу зайнятися тим, аби це зупинити.
— Як?
Закидаючи сумку з набором колб вище на плечі, Ківа задумалася, що зробив би батько, але на думку нічого не спало.
— Я ще не впевнена. Сподіваюся, що коли дізнаюся джерело, це натякне на те, що потрібно для лікування.
— А якщо ні? Якщо тобі не вдасться здогадатися?
Ківа змусила свій голос набути легкого тону, коли стенула плечима і заявила:
— Тоді, гадаю, ми всі помремо.
Наарі вигнула брову, і Ківа помітила цей вираз обличчя бічним зором, поки вони йшли поруч вхідним блоком.
— Нагадай, аби я ніколи не зверталася до тебе, коли захочу, щоб мене підбадьорили, — під носа пробурмотіла Наарі.
Ківа приховала усмішку, а тоді сказала:
— Лікувати можна майже будь-яку хворобу. Зовсім інше питання — чи можна її зцілити. Але зважаючи на симптоми, які я бачила, я певна, що з цією можна щось вдіяти, що б то не було. Мені просто потрібно більше інформації.
А її батькові просто було потрібно більше часу. Вона була в цьому переконана. Фаран Мерідан був найкращим цілителем, якого Ківа зустрічала. Він би здогадався, як зцілити цю хворобу, з часом. Можливо, він здогадався, і саме тому недуга врешті зникла безслідно після його смерті. Але він не залишив жодних досліджень, жодних інструкцій. Тож тепер Ківі належало це розгадати.