— А як щодо твого наступного Випробування? — запитала Наарі, коли вони наблизилися до воріт. — Ти почала вже над цим міркувати?
Ківі було важко над цим не міркувати. Вона ледве пережила Випробування Вогнем, і то з магічною допомогою. І гадки не мала, чого від неї вимагатиме водна Ордалія і як вона зможе це витримати.
— В мене є дванадцять днів, аби про це хвилюватися, — відповіла Ківа. — Мій пріоритет зараз — упевнитися, що ми всі доживемо до того.
Наарі обдарувала Ківу косим поглядом, а тоді помахала вартовим у вежі.
— Тоді дістаньмо те, що тобі потрібно, — сказала вона. — Після тебе, цілителько.
І вдруге за тиждень Ківа вийшла за межі в’язниці, молячись про знайдення потрібного.
Решту тижня Ківа провела за схемою, яка почала повторюватися, на її превелике незадоволення.
Після ферм і бійні вона наступного дня, як і сказала Наарі, тестувала щурів і шукала ознаки змін. Коли жодні симптоми не проявилися, Ківа попросила Тіппа набрати ще шкідників, і наступного дня вони з Наарі ризикнули вийти за межі в’язниці — зібрати ще зразки. Цього разу вони вирушили на північ, до Чорного лісу — похід тривав навіть довше, ніж до каменярні. Діставшись туди, Ківа зібрала зразки на лісівні, в самому лісі і з вагонеток, які перевозили деревину крізь тюремні ворота з Заліндова у Васкін і далі. Від тирси до деревних грибів, квіткового пилку і пухнастого моху, а також уже звичних застояних калюж і бруду — Ківа збирала все, що могло б створити ідеальне середовище для вірусів чи бактерій. Але коли вона провела наступний день за тестуванням щурів, вони знову не показали жодних ознак хвороби.
Завершивши забір за межами стін Заліндова, Ківа переключила увагу на внутрішню частину тюрми.
У п’ятницю, майже через тиждень після вогняної Ордалії, Ківа вирушила до сховища люмонію — великої прямокутної споруди на півдні території, якраз за воротами. Більше не було потрібно, аби Наарі її проводжала, адже Ківа перебувала на території, але вартова однаково супроводила її до складського приміщення і прилеглого переробного цеху. Ківа не була певна, чи Наарі цікавило дослідження, чи тій просто хотілося і надалі проводити з нею більше часу. Бувало, Ківа міркувала про мотиви вартової, навіть задумувалася, чи не пов’язана та з бунтівниками і чи не спостерігає за Ківою заради Тільди. Інша можливість, яку Ківа розглядала, було те, що Рук приставив Наарі захищати її… або шпигувати за нею. Але жоден варіант не здавався Ківі доречним, а через недостатню кількість доказів вона вирішила не перейматися тим, чи Наарі збирається встромити їй ножа в спину, метафорично висловлюючись. Можливо, буквально висловлюючись також.
Було, однак, нагальне питання про вартову, а саме — про її стосунки з Джареном. Хоча Наарі й твердо заявила, що ніколи не перейшла б межі, Ківа все одно сумнівалася, особливо коли дізналася, що Наарі дали завдання спостерігати за тунельниками щоразу, коли вона не вартує лазарет, а отже, вона бачила Джарена частіше, ніж вони двоє зізнавалися. Хоч як Ківа старалася, її все одно насторожувало, як легко й розслаблено вони спілкуються. Хоча тіло — не головне, Ківа бачила Джарена без сорочки. Вона відчувала, як його руки її обіймали, як його губи торкалися її чола, його руки перепліталися з її. Та вона спала, горнучись до нього, його тепло й сила огортали її цілу ніч, захищаючи і бережучи її в Джареновому коконі.
Спогади зарум’янили Ківині щоки, і вона пошпетила себе за те, що поводиться так сміховинно. Якщо Наарі збрехала про близькість із Джареном, то це — між ними. Ківі байдуже. Байдуже.
Вона добре навчилася брехати сама собі.
Зразки зі сховища люмонію відкинули наступного дня, після тестування щурів, Ківина стурбованість зростала, а список місць, які залишилися, продовжував скорочуватися.
— Не переймайся тим, ладонько, — втішав її Мот у суботу ввечері, коли прийшов зі своїми робітниками з моргу забрати нову партію мертвих. — Ти зо всім розберешся. Ти завше то робиш. Чисто як твій татуньо.
Мот ніколи не зустрічав Ківиного батька, але чимало чув про Фарана Мерідана від старших в’язнів, і Ківа припускала, що багато з того було домислами. Але все одно від його слів їй на очі навернулися сльози, бо він мав рацію: її батько нізащо не здався б, доки не розв’язав би проблему, навіть якщо це його вбило б. Та так і сталось. Але Мот не помилявся: Ківа така, як її батько. І також нізащо не здасться.