«Здається, хтось йому мав подзвонити, — зринула уривчаста думка. — Атож. І в дуже» важливій справі. Він дав слово, що чекатиме вдома».
Запахло кавою. Мінна може не знати, що він п'є з великої синьої чашки — довелося багато магазинів обходити, перш ніж знайшли таку.
Він попрямував до кухні. З того, як служниця глянула на нього, зрозумів, що вона думає про інше. Проте не злякалась. Ждала, обернувшись до нього спиною.
Він одчинив дверцята стінної шафи.
— Ось моя чашка.
— Добре, мосьє.
Чому вона ледве стримується, щоб не пирснути зо сміху? Що їй наплели про нього? Про нього тепер усі говорять — тисячі людей.
— Зараз подам.
Коли вона увійшла, він гасив у попільничці сигарету. Смак тютюну був огидний.
— Сьогодні вночі вам, либонь, і поспати не довелось як слід?
Ален зробив заперечливий знак.
— Вона, певно, ще не прокинулась?
— А звідки ви знаєте, що у мене хтось є?
Мінна пройшла в куток і підняла з підлоги атласну оранжеву туфлю на височенному каблуці.
— Їх же має бути дві? Так?
— Здається…
Вона пирснула.
— Скільки вам років?
— Двадцять два.
— І давно в Парижі?
— Півроку.
Ален не насмілився запитати, що вона робила цілих півроку. Дивувався тільки, чому обрала собі професію служниці.
— Чи так мені казали, що вам потрібна служниця тільки на півдня?
Він знизав плечима.
— Мені однаково. А вам?
— Я воліла б стати на цілий день.
— Будь ласка.
— А платимете теж удвічі?
— Звичайно.
Кава трохи прохолола, і він почав пити її невеличкими ковтками. Спочатку його мало не вирвало, потім нудота зникла.
— А ваша дама не розсердиться?
— Не маю найменшого уявлення.
— Ви зараз розбудите її?
— Можливо. Так, певно, буде краще.
— Тоді я ще зварю кави про всяк випадок. Покличете мене.
Він знову подивився, як вона віддаляється, похитуючи стегнами. Потім штовхнув двері, підійшов до ліжка й трохи підняв простирадло.
Рудоволоса розплющила зеленкувато-голубе око.
Відтак промовила глухуватим голосом:
— Хелло, Алене.
Вона щось пригадувала. Отже, коли й була п'яна, то не до такої міри, як він.
— Котра година?
— Не знаю. Та це й не має значення.
Вона відкинула простирадло, оголивши невеличкі пружні перса з рожевими сосками.
— Як себе почуваєш? — запитала.
— Гидко.
— Сам винен.
Вона говорила з ледве помітним англійським акцентом, і він поцікавився:
— Ти англійка?
— По матері.
— Як тебе звати?
— Забувся? Бессі…
— А де ми зустрілися?
І сів на край ліжка.
— Кави у тебе випадково нема?
Йому важко було підвестись, іти до вітальні, потім до кухні.
— Мінно! Ви мали рацію. Вона хоче кави.
— Зараз принесу. І рогалики подати? Швейцарка казала, щоб я неодмінно купувала їх вам.
— Якщо принесли, давайте.
Він повернувся до спальні. Бессі не було вже в зім'ятому ліжку. Вона вийшла з ванни і знову лягла, прикривши простирадлом ноги.
— Чия то зубна щіточка ліворуч від дзеркала?
— Якщо зелена, то жінчина.
— Тієї самої, що…
— Атож.
У двері постукали. Бессі не ворухнулась. Увійшла Мінна з тацею в руках.
— Куди поставити?
— Давайте сюди.
Жінки глянули одна на одну з цікавістю, але без найменшої соромливості.
Коли служниця вийшла, Бессі запитала:
— Давно вона в тебе працює?
— Від сьогодні. Я побачив її вперше, коли пішов відчиняти двері.
Бессі жадібно пила каву.
— Що тобі хотілося знати?
— Де ми зустрілися?
— У кав'ярні «Грело».
— На вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт? Дивно. Я там ніколи не буваю.
— Ти когось шукав.
— Кого?
— Не знаю. Тільки раз у раз твердив, що тобі дуже важливо розшукати його.
— Ти там ловиш клієнтів?
— Ні, я танцюристка. Учора була не сама.
— А з ким?
— З двома твоїми приятелями. Одного звуть Боб…
— Демарі?
— Здається. Він письменник.
То був Демарі, який два роки тому дістав премію Ренодо і тепер працює в журналі «Ти».
— А другий хто?
— Стривай. Якийсь фотограф. Немічний такий, хворий, чи що. Голова у нього трохи набік.
— Жюльєн Бур?
— Можливо.
— У зім'ятому костюмі?
— Еге ж.
Бур постійно ходив у зім'ятому костюмі, і, можливо, через те. що схиляв голову набік, його обличчя здавалось перекошеним.
Це він робив кращі фото для журналу. У його знімках не було отої наглої голизни, що в інших виданнях. Журнал «Ти» мав увійти в близькі стосунки з людьми. В цих фотографіях мали впізнавати себе дівчата й жінки. На знімку, наприклад, молода дівчина, що спить, а в неї оголено тільки одну грудь, як своєрідну людську цінність.