Хто його рекомендував? Ален копався в пам'яті, Це трапилось кілька років тому. Йшлося про людину, яка не працювала в журналі, і познайомились вони в якомусь барі.
— Алекс! — вигукнув він. І пояснив комісарові: — Я намагався пригадати, як ми з ним познайомились. Мені сказав про нього Олександр Манок, який видає себе за кінорежисера. Багато розводиться про фільми, що їх збирається поставити, але, крім двох короткометражних, нічого ще не зробив, зате знайомий із неймовірною кількістю дівчат, і коли у нас не вистачає натурщиць, трапляється, що ми звертаємось до нього.
Ален не міг отямитись. Отой миршавий Бур! Подейкували, що від нього погано тхне, хоч сам Ален цього не помічав.
Бур рідко бував у їхньому гурті, та й то лише в ролі статиста. Всі закам'яніли б з подиву, коли б він устряв у розмову.
Він приносив фотографії, видирався на верхній поверх і разом з Леоном Аньяром верстав номер.
— І обидві! — прошепотів він.
— Ваша дружина першою почала ходити на вулицю Монмартр.
— Усе відбувалося в нього на квартирі?
— Атож. Отой величезний, майже спорохнявілий будинок, в якому повнісінько всіляких контор та ательє. До речі, й ательє фотогравера.
— Знаю.
Там містилася редакція газетної хроніки, де він працював на початку своєї кар'єри. Трохи не на всіх дверях емальовані таблички: «Виготовлення каучукових печаток», «Фотокопія», «Дипломований перекладач Юбер Муане», «Агентство Є. П. К.».
Він так і не дізнався, що то за агентство Є. П. К., бо тижневик випустив лише три номери.
— Бур займає на горішньому поверсі три кімнати з вікнами на подвір'я — одна велика і дві маленькі. Велика править йому за майстерню. Живе самотньо. Інспектор показав швейцарці фотографію вашої дружини, і вона одразу ж упізнала її.
«Така елегантна й привітна молода дама!» — вигукнула вона.
«А коли все це почалося?»
«Близько двох років тому».
Ален підскочив. Ні, годі! Протягом двох років Мур-мур була коханкою Жюльєна Бура, а він нічого й не помічав. Останнім часом, правда, вона виявляла все менше пристрасті.
— Майже два роки!
Він зайшовся сміхом. Грубим і гірким.
— А сестричка? Коли ж ця нікчема спокусила її?
— Місяців три-чотири тому.
— Кожна мала свій день?
Комісар незворушно спостерігав за ним.
— Під кінець його частіше навідувала Адрієна.
— Втерла сестрі носа, дідько б його взяв! Діждалася своєї черги!
Ален широкими кроками ходив туди й сюди по кабінету, як у себе в редакції або у вітальні, на вулиці Фортуні.
— Мій зятьок у курсі?
— Тепер не час з ним говорити, адже завтра вранці відбудеться похорон.
— Розумію.
— І потім, сповіщати його мені не доведеться. Якщо метр Рабю визнає за необхідне, він візьме це на себе.
— Ви йому розповіли?
— Авжеж.
— Це він вам порадив викликати мене?
— Я б і сам це зробив. Всюди нишпорять репортери. Вони побували на вулиці Лоншан раніш, ніж мої детективи. Один з тижневиків, подібний до тих, що про нього ви згадали, сьогодні вже пише про це.
— Бур із тих, кому навіть по морді не дають, — пробурчав Ален.
— Я маю деякі інші відомості про нього. Його прізвище мені здалося знайомим. Отож я пішов до свого колеги, що кілька років тому займався Буром.
— Бур був під судом?
— Ні. За браком доказів. Щойно ви згадали прізвище Алекса Манока. Поліція підозрювала його у виготовленні порнографічних листівок і встановила нагляд. Багато разів він зустрічався з Жюльєном Буром, проте завжди в кав’ярнях або в барах. Не було сумніву, що Бур виготовляє для нього знімки, але під час обшуку на вулиці Монмартр плівок не знайшли. Не знаю, можливо, вони й тепер продовжують цим займатися. Мій колега переконаний, що вони виготовляли не тільки листівки, а й фільми.
— Гадаєте, він і мою дружину знімав?
— Не думаю, мосьє Пуато. Моїм першим бажанням було піти до нього й передивитися всі його знімки.
— Бур! — повторив Ален, втупившись у підлогу.
— Коли б ви посиділи на моєму місці протягом двадцяти років, то не дивувалися б. Іноді жінки мають потребу в особі більш слабкій, ніж вони самі, або в тій, яку вони вважають слабкою, — в мужчині, що викликав би жалість.
— Цю теорію я знаю, — нетерпляче докинув Ален.
— Повірте, вона виправдовується на практиці.
Він це розумів набагато глибше, ніж комісар, і тому став похмурим.
Тепер Ален знав уже доволі. І квапився піти.
— Ви мені обіцяєте…
— … не вбивати Бура? Я навіть ляпаса йому не дам. Навіть запитую себе, чи виставлю його за двері, адже він найкращий наш фотограф. Як бачите, вам нема чого побоюватись. Спасибі, що просвітили мене. Рабю доб'ється, щоб її виправдали. Вони будуть щасливі й матимуть багато дітей.