«Що ти тут поробляєш?»
«Нічогісінько. Забігла, щоб посидіти з нею. Та вона мене покинула, і я вирішила діждатися тебе».
В той час їй не було ще й двадцяти. Зовні Адрієна здавалася холодною, малорухливою, тоді як Мур-мур — експансивною.
Комісар чекав, майже не приховуючи нетерпіння. Він запалив сигарету, простягнув пачку Алену, той теж запалив.
— Це сталося так просто, що навіть важко розповісти.
— Вона кохала вас?
— Можливо. Дві години тому я відповів би ствердно. А тепер… не насмілився б…
Занадто все змінилося з тієї хвилини, як соромливий і чемний інспектор підійшов до нього біля під'їзду і попросив дозволу піднятися з ним нагору.
— Ваші любовні стосунки тривали приблизно сім років?
— То не були любовні стосунки… Я хотів би пояснити… Ми ніколи навіть не освідчувалися… Я й далі кохав Мур-мур, і за кілька місяців ми з нею побрались.
— А чому?
— Чому я одружився з нею?..
А й справді: чому? Тієї ночі, коли Ален говорив їй про шлюб, він був страшенно п'яний…
— Адже ви вже жили вкупі… Дітей у вас не було…
Він сидів за столом у пивничці, в колі таких же захмелілих, як і сам, і раптом заявив: «Через три тижні ми з Мур-мур поберемося».
«Чому через три?»
«Стільки потрібно, щоб оповістити про шлюб».
Спалахнула суперечка. Одні запевняли, що шлюб беруть через два тижні після оповіщення, інші твердили — що через три…
«Гаразд, побачимо! А ти, Мур-мур, якої думки про це?»
Вона пригорнулася до нього й нічого не відповіла.
— Після одруження ваші зустрічі з своячкою тривали?
— Найчастіше разом з дружиною.
— А крім того?
— Час од часу. Іноді бачилися щотижня.
— Де?
— У неї. Вона лишилася жити в тій самій кімнаті, як Мур-мур вийшла заміж…
— Адрієна працювала?
— Слухала лекції з історії мистецтв.
— А коли вийшла заміж?
— Спочатку поїхала з чоловіком у весільну подорож… А коли повернулась, подзвонила мені й призначила побачення… Я повіз її на вулицю Лоншан, у мебльовані кімнати.
— Ваш зять нічого не підозрював?
— Напевно, ні…
Алена вразило таке запитання. Роллан Бланше був надто захоплений своїми фінансами й надто упевнений, щоб хоч на хвильку припустити, що його дружина могла мати любовні стосунки з іншим мужчиною.
— Сподіваюсь, ви не ставили перед ним цього запитання?
— Хіба не досить того, що сталося? — сухо відповів поліцейський. — А ваша дружина?
— Вона вважала нас добрими друзями… Якось напочатку, ще до сестриного заміжжя, Мур-мур одного разу сказала: «Яка шкода, що мужчини одночасно не можуть одружуватися з двома жінками…» Я зрозумів, що вона мала на увазі Адрієну…
— А згодом? Не змінила своєї думки?
— Якої відповіді ви можете ждати від мене після всього? Адрієна приходила до нас. Бувало, ми не бачимося два-три місяці… У неї двоє дітей… У нас теж підростав син… Їхній позаміський будинок був у протилежному кінці, в Орлеанському лісі.
— Що ж сталося на різдво?
— Це було напередодні свят-вечора… Ми зустрілися…
— Як і завжди — в мебльованих кімнатах?
— Атож… Зважаючи на те, що свята мали проводити нарізно, ми вирішили розпити пляшку шампанського до зустрічі в січні…
— З чиєї ініціативи стався розорив?
Ален змушений був подумати.
— Мабуть, з її… Ми зустрічалися вже тільки за звичкою, розумієте? Я весь час був зайнятий… Вона сказала щось на зразок: «Душі вже немає більше в наших стосунках, правда ж, Ален?»
— У вас теж було бажання покінчити з цим?
— Можливо… Ви ставите запитання, яких я сам ніколи собі не ставив.
— Так, але зрозумійте, ще дві години тому я нічого не знав ні про існування вашої дружини, ні вашої своячки, і коли мені знайоме ваше прізвище, то тільки завдяки вашому журналу…
— Спробую відповісти…
Усім своїм виглядом Ален немов просив вибачення, що їж ніяк не відповідало його вдачі. Та й взагалі, відтоді, як він переступив поріг карної поліції, все, що тут відбувалося, не відповідало його вдачі.
— Пригадується, я хотів пригорнути її до себе востаннє.
— Вона погодилася?
— Воліла розстатися добрими друзями…
— А потім?
— Нічого більше… Ми з Мур-мур не раз вечеряли в них… Зустрічалися з нею і чоловіком в театрі, ресторані…
— У поведінці вашої дружини не відчувалося якихось змін?
Ален чесно пригадував усі подробиці:
— Ні… Не знаю… Даруйте, що я так часто вимовляю ці слова, але ж мені нема чого більше сказати…
— Ви завжди вечеряли разом з дружиною?