Минав час. Минали роки...
Поліна відразу впізнала його: стрункий, підтягнутий. А головне — зелені гарні очі.
— Командир?
— Полю! А де ж двері, на яких я оцим ножиком вирізав: "Я сюди ще повернуся?"
— Хіба ви не помітили, що в нас друга хата? Та перша була під соломою, а ця — крита бляхою. Від грому згоріла стара хата, тільки стіни вдалося загасити. Баба Варка тоді дуже побивалася, а дід Терешко сердився: "Це все Костиха накаркала". — "Ой, покарає тебе Господь за матюки!" — при-голошувала баба.
— А вашу книжку "Німецько-український словник" дід віддав нашому вчителю з німецької мови. Може, збігати заб-рати7
— Не треба, Полю.
Не змовляючись пішли удвох у той бік, де була братська могила.
— Доглядаєш?
— Доглядаю.
— А чого бур'яну багато?
— Кажуть, тут незабаром пам'ятник поставлять, і всі прізвища на ньому викарбують.
— Коли це буде...
Командир нарвав жмутик смілки (її у нас скрізь — у дворі, при дорозі, на луках) і поклав на могилу медсестри.
— Пора мені, — сказав, коли дійшли до Кокори.
— Тут вам уже близенько до Пірнового, звідки до Києва рукою подати. А я піду.
— Я знаю цю дорогу, — відказав командир.
— А ти, Полю, з роками гарнішаєш. Такі коси гарні русяві.
Поля зніяковіла й зашарілася, відчула, як запалали щоки. Вона так затиснула у жмені подаровані їй ручку і шоколад "Гвардійський", наче злякалася, що командир захоче забрати їх назад.
— Ви ще приїдете?
— Приїду. Обов'язково.
д: Оце і все.
ж: Даруйте, а чи Командир — не ваш чоловік?
д: Та ні... Хоча припускаю, якби нам випало довший час жити поблизу й мати змогу спілкуватися, не виключаю, що могла б серйозно закохатися. Думаю, він заслуговував на це. А щодо одруження, то, звісно, це залежало б і від нього.
ж: Але ж ви не будете заперечувати, що оте дівчисько — то ви?
д: Не буду. Це ви вгадали.
ж: Поліно Олександрівно, скажіть будь ласка. От німці стільки горя завдали вам і вашій родині. Як і Україні загалом. Що б ви сьогодні про них могли сказати.
д: Та нічого. Адже сьогодні і ми, і німці вже не ті, що були за часів війни. Слава Богу, що ні вони на наше, ні ми на їхнє не зазіхаємо. Хоча не виключено, що на іншому, не державному рівні, якісь колізії можуть траплятися. Як-от це приключило-ся знов-таки у наших краях. з нашим сільським Петером.
ж: То це теж буде новела? д: Ну, скажімо, так. Отже...
Петер
— Диви, Хряпині німчуру повели до річки купатися.
— Німецьке байстря, а люблять, як рідного.
— Так він же їм справді рідний.
— Однаково німчура...
Галя Хряпа мала вже трійко своїх, а четвертого зачала від німця. Жила вона під час окупації у Мейєровій хаті. Євреєць Мейєр вчасно втік із села. А хата в нього була... не хата, а добротний будинок. Отож, одну половину в ньому займала Галя з дітьми, а в другій умостився німецький штаб.
У селі гомоніли: "Галя — нечупара, погана мати і господиня. Якби не чоловік Мусій, то діти б ніколи не нюхали борщу".
Так це ж у добру, мирну годину. А тут війна, чоловік на фронті, німці, вважай, за стіною, діти голодні. Одне слово... нечува-не горе.
У штабних завжди залишалися якісь недоїдки. Собаки у Хряп не було, усе доїдали діти.
— Пане німцю! Дайте хлібця сиротам. Батько на фронті, сама нездужаю.
— Що ти плещеш, дурна?! Ти ще їм скажи, як твій Мусій трощить їхніх на фронті.
— Ну і вдача у цієї жінки. Як бідолашний Мусій жив із нею стільки років? Ще й троїх дітей придбали. Їсти готував чоловік, грядку обробляли діти. А вона...
— Пане німцю! Дайте хоч щось діткам.
Один таки змилостився. У нього було добре обличчя, трохи запалі, уважні блакитні очі, ніс із ледь помітною горбинкою і світле пасемце русявого волосся, що спадало на чоло. Він частенько, коли не бачив офіцер, підкидав дітям істивне. Галя знала ще один секрет білявого, вона любила підглядати за ним: часом, так само на самоті, він діставав з потаємної кишені фотокартку і довго-довго вдивлявся у неї. На картці було двійко дітей — хлопчик і дівчинка, і жінка середніх літ з буклями понад вухами. Жінка і хлопчик у панчішках Хря-пиху анітрохи не цікавили. А от дівчинка — це було справжнє диво: сукенька з коротким ліфом, а внизу — мереживо, на шийці стрічка, а на ній, якась, мабуть, дорога прикраса. "А моя Нюра така обідрана і некрасива. Вся у мене".