Коли почалося "велике переселення народів" на догоду ГЕС та майбутньому морю, і Касатовичі "пішли на знос", родина Мусія й Галі Хряп перебралася до районного центру. Петер допомагав будівництву київськими заробітками. А згодом і сам переїхав до матері. Галька жила сама, Мусієчко помер, царство йому небесне, космічної доброти був чоловік. Старші діти порозліталися, хто куди. Тільки меншенький, Петер, залишився біля неї.
Працював хлопець у шкільній їдальні. Ходив дуже охайно, у вишиваній сорочці. Сам купив у художньому салоні в Києві. Ледача Галька нічого не вміла, навіть вишивати. Шкільне меню писав українською мовою. А вечорами над Десною грав на німецькій губній гармоньці. Та ще й як!
Роки великих змін привели на Україну багато чужоземних людей. До містечка, де замешкав Петер, прибула іноземна делегація з перекладачем. Містечко невелике, і через годину всі знали, чого завітали до них ті люди. Фабрику хочуть будувати неподалік від школи. Знов — "на знос"?! Кинув хтось здогад . І, хоча той здогад нічим не був умотивований, народ захвилювався: "Та доки, врешті, будуть досліди над нами робити?!"
— Та ви спочатку вислухайте, — благав місцевий чиновник.
— Вислухати можна.
На середину шкільного подвір'я вийшов чоловік, охайно і по-сучасному вдягнений. І хоч цей пан був підстаркуватий, але пещений і витончений. Поганенькою російською мовою він поділився з присутніми думками про те, що, оскільки від лісу, якого довкола так багато, користі їм майже ніякої немає, то він пропонує вигідний бізнес-проект: побудувати тут, за участі його капіталу, фабрику, яка дасть тутешньому люду багато робочих місць і прибутки до місцевого бюджету, від яких поліпшиться і їхній матеріальний стан.
Народ схвально загомонів.
— А що ж вироблятиме ваша фабрика? — запитав хтось із не байдужих, наляканих чорнобильською напастю та чутками й телепередачами про шкідливі для здоров'я підприємства, що, мов гриби після дощу, плодилися як близько, так і далеко.
Замість відповіді пан бізнесмен дістав з кишені губну гармоньку, точнісінько таку, як у Петера. Натовп спершу остовпів. а тоді зайшовся реготом. Районний чиновник замахав руками, закричав, намагаючись повернути збори у ділове русло. Згадки про робочі місця та прибутки до бюджету таки подіяли, і натовп угомонився. Тільки не всі.
Треба було бачити в цю мить стару Галю Хряпу, На збори її привела усім відома її вроджена цікавість, звичка, якої вона не позбулася й на старість. Побачивши в руках закордонного пана гармоньку, Галька пильніше придивилася до гостя. Попри старечі зміни, його обличчя було копією Петерового: трохи запалі великі сині очі, ніс з горбинкою, сиве, вже не біляве па-семко над чолом. Стара, беззуба Галя, ледве переставляючи ноги, подалася до нього:
— Петере! Це ти?
— О-о-о! Такіє нєщасниє старушкі тоже нє обідім...- Зробивши широкий жест рукою, запевнив він збори.
Але Гальчин "меншенький", що теж прийшов і уважно прислуховувався до промов з точки зору своєї професії, зачувши, що сказав чужоземний пан, зірвався з місця й кинувся до нього:
— Ніяка вона тобі не старушка, а моя мати. А якщо ти такий тупущий, що не впізнав у ній моєї матері, а у мені свого сина, то поганяй, німчуро, додому і там будуй свої фабрики. Які схочеш, такі й будуй! А тут не командуй!
Натовп закляк, шокований почутим.
Перекладач залопотів щось на вухо бізнесменові. Той шарпнувся був у бік обох Хряп, але районний чиновник, разом з перекладачем, вхопивши попід руки, потягли його до новенького "Фольксвагена", що стояв неподалік. Та курява, що знялася за машиною, вляглася досить швидко. Набагато швидше, аніж та, що зчинилася в головах збентежених учасників сходу...
д: Ну, як вам така любов під окупацією?
ж: Дуже несподівана і сама новелка, і всі перипетії. Можна навіть сказати — цілий спектр того явища, що зветься любов'ю: любов чоловіка і дружини, зрада, жадання розплати з одного боку, тривожне очікування з другого, перемога любові родинної. І все це на тлі ще не розвіяної атмосфери війни...
д: Ну, якщо вас так розчулює тема сільського, але далеко не пасторального кохання, то ось вам ще одна версія під назвою...
"Погубить мене ступа"
У всіх учителів-чоловіків Касатовичівської середньої школи дружини, як дружини: або продавець, або зав-поштою, або медсестра, або теж учителька. А в Дмитра Івановича — працівник лісівництва. Усе життя Катерина збирала в Кокорі живицю — соснову смолу. Під могутніми кронами сосон дівчина знайшла покликання свого життя. Зайдеш у ліс — усе твоє. Думки й почуття, наче метелики біля вогню, в'ються навколо лісу. З ним бесіду вела, жила, любила.