Выбрать главу

Щоб правильно уявити Всесвіт, слід передовсім відмовитись від антропоцентризму: Всесвіт існує не заради нас, а ми створені заради якоїсь певної мети нашого Творця — мети, котра поки що лишається для нас незрозумілою. Але це не означає, що такої мети взагалі немає. Найприродніше припустити, що незліченна кількість живих сфер — це, власне, і є форма самоіснування Всесвіту як Суб’єкта. Отже, наше «я» — це фактично його «Я»; у нашому тілі живе він сам — той, кого Грицько Грива називає Моносом…

Повторюю: ми зараз послуговуємось арсеналом доказів, які Мирон Сидорович вживатиме пізніше. Безумовно, порівнювати людину з телевізором або рацією — значить, спрощувати і людину, й світ. Природа свої образи створює набагато досконаліше: то не просто пасивні відображення, кинуті у простір так, як це робить телестудія, — то є ми самі, живі серед живих. І все ж поверхню земної кулі певною мірою можна порівняти зі стереоекраном, де відбувається лицедійство, автором якого є Монос.

Ми ще не раз повернемось до цієї тези, але слід мати на увазі: жодне порівняння не можна сприймати як тотожність, бо життя можна порівнювати лише з самим життям — і ні з чим більше! А спрощення, до якого часом вдавався Грива, потрібне лише для того, щоб легше було уявити надміру складне; складне не своєю механікою (вона доволі проста), складне саме отією простотою, на яку не вистачає нашої фантазії. Мирон не кликатиме до Церкви, але завжди наголошуватиме: художні засоби, якими послуговується Церква, допомагають правильно побачити світ.

Щоб завершити опис фізичної моделі світу, котра відкрилась Миронові, спробуємо відтворити типовий діалог, який виникатиме всюди, де Грива шукатиме уваги й розуміння. І колеги-філософи, і фізики, і просто освічені співбесідники, стенаючи плечима, висловлюватимуть майже ті ж самі сумніви й заперечення:

— Наші знання відносні, це так. Але світ безмежний — отже, й пізнання безмежне. Ми можемо лише наближатися до абсолютного, але досягнути його… Це неможливо! І слава Богу, що неможливо. Бо інакше нам би довелось визнати: більше пізнавати нічого. Бр-р-р… Це вже смерть, добродію. Смерть!..

На це Мирон Сидорович відповідатиме так:

— Хірурги, по суті, до кінця вивчили людський організм — з анатомічного боку, звичайно. Не з якогось іншого. Якби ми не вірили в абсолютність їхнього знання, ми б не лягали на операційний стіл. Але ж знати людину з боку анатомії — ще не означає знати все про людину. Фізіологічно людина не дуже відрізняється від тварин. Всім добре відомо: фізіологи спершу експериментують на кроликах, а вже потім переходять до людини. Чи не так?.. Ми кажемо: людина в собі повторює Всесвіт. А раз ми так кажемо, то, значить, Всесвіт бачимо живим організмом. Чому ж ми гадаємо, що цей живий організм не піддається такому ж самому вивченню, як організм людини?.. Прошу зрозуміти: я вважаю скінченною лише фізику, а не взагалі наші знання про Всесвіт. Так само, як скінченна анатомія. По суті, фізика і є анатомія Всесвіту. Потім… Це неправильно, що світ безмежний, — безмежний лише простір, не світ.

— Хіба це не те саме?

— Ні, не те саме. Хіба кількість елементів безмежна? А втім, доведено: зорі й галактики всюди складаються з тих самих елементів. Далі: хіба швидкість світла безмежна? І так само не можуть бути безмежними гравітаційні сили…

— Чому?

— Тому що існує гравітаційна стала. Швидкість світла і гравітаційна стала при своєму схрещенні неминуче породжують скінчену силу — Силу Моносу. А там, де існує скінчена сила, світ не може бути безмежним.