Агнеса теж весело й збуджено розсміялася.
- Бачите, скільки у нас з Їрене новин? Ходімте до кімнати, треба кінчати попонку. Буду шити і все вам докладно розкажу.
Поклавши на коліна білу тоненьку повсть, Агнеса почала обшивати її червоною тасьмою.
- Розумієте, Фред, як усе щасливо склалося! Позавчора біля нашої брами Пепіта спіймала це муленятко, що вже й на ноги припало. Потім з'ясувалося, що поблизу паслися мули і воно відбилося від череди... Бачили б ви, як зраділа Їрене! І раптом за годину, чи, може, більше, приходить Педро. Оцей хлопчик, якого ви бачили. На щоках - доріжки від сліз. "До вас у садок не забігало муле-ня? Я тут пас поблизу, а воно щезло!" Ну, ясна річ, треба віддати... А з Їрене мало не істерика. "Чия, - питаю, - череда?" Він сказав. Я - на Раміро і до таверни...
- До якої таверни?
- Ну, нашої, що на роздоріжжі... Господар таверни, Віллі, мене добре знає, і муленя він охоче погодився продати, а от хлопчика...
- Що? Ви і хлопчика того купили?
- Не купила, а мусила дати відступного. Адже господарю таверни довелося шукати нового пастуха для своїх мулів. Тепер Педро живе у нас. Пепіта обладнала йому наріжну кімнату на горішньому поверсі. Та він там тільки ночує. Вони з Їрене та муленям цілий день у садку.
- А батьки Педро? Дали згоду?
- У нього ні батька, ні матері. Є дядько в Барселоні, чистильник взуття, так у того самого четверо дітей. Він і віддав Педро у найми на п'ять років... Навіть гроші наперед забрав. Довелося і їх повернути трактирникові. Дядькові в Барселону я теж дещо надіслала... Ну, а тепер кажіть, Що ви про все це думаєте? Правильно я зробила? І не смійте сказати, що неправильно! Бо я засмучуся... А я ж така рада за Їрене.
- Це ж просто чудово! В Їрене з'явився новий друг, а їй так потрібне дитяче товариство! Вона не сумуватиме більше за Росінантом...
- Уявляєте, вона за весь день не поскаржилась, що у неї щось болить! Але що з вами, Фред? Ви ніби й не раді? У вас сьогодні якісь смутні очі і взагалі ви не такий, як завжди...
- Відверто?
- Сподіваюсь, ми розмовляємо з вами так завжди...
- Мені хотілося, щоб ви трималися подалі від таверни і її господаря.
- Свята мадонна! Невже ви подумали, Фред, що я...- Брови Агнеси гнівно зійшлися над переніссям, і, відклавши роботу, вона випросталась.
- Я мав на увазі не те, про що ви зараз подумали... Агнесо, як ви могли це навіть припустити! Просто вам не слід з'являтися в таверні.
- Але чому?
- То погане місце... Пообіцяйте, що обминатимете її стороною, і забудьмо про неї, краще дайте мені напитися.
- Вина з водою хочете?
- Тільки холодного-холодного.
Агнеса вийшла і за хвилину повернулась з двома глечиками, вкритими, наче сльозинками, крапельками роси. Вона вивчила уподобання Фреда і завжди тримала в холодильнику потрібні запаси.
Фред з насолодою випив склянку холодного, наполовину розбавленого водою вина.
Агнеса відпивала поволі, замислено примружившись.
- Не сердьтеся, але я хочу спитати... Чому ви сказали, шо таверна погане місце? Адже господарем там Нунке. Я ж сама гроші на таверну давала.
фред не квапився з відповіддю. Рано чи пізно, а їй доведеться розказати про школу все. Але чи вчасно це буде зараз? Може, ледь-ледь натякнути?
- Не хочете сказати, Фред?
- Ми ж умовилися про школу не говорити!
- Так то ж про школу, а зараз йдеться про таверну.
- Однаково!
- Як вам не соромно, Фред! То заклад, угодний богові, а то таверна! - щиро образилася Агнеса.
- Прийде час, і ви самі в цьому переконаєтесь. І багато грошей ви даєте на цю таверну?
- Вона дуже збиткова. Але Нунке запевняє, що коли до Іспанії знов почнуть їздити туристи...
- Знаєте, що я вам раджу: припиніть видачу грошей на її утримання.
- Раніше мені б це було легко зробити... Але тепер...
- Що ж змінилося тепер?
- Нунке вимагає, щоб я дала йому доручення на право користуватися грішми з мого рахунку. Отже, мій підпис на чеках йому тепер не буде потрібний.
- Чому?
- До весни цього року на моєму рахунку було триста вісімдесят тисяч доларів. Це Нунке наполягав, щоб гроші я тримала в доларах... Місяців з п'ять тому рахунок збільшився на мільйон доларів, їх надіслав якийсь невідомий прихильник нашої школи з Нью-Йорка...
- Чудово! Тільки при чому ж тут вимога Нунке?
- Він твердить, що то за його клопотанням, від відомої йому особи. Ніби ця людина воліла, щоб фінансовими справами школи порядкував він. А коли порядкуватиме Нунке, то й гроші він витрачатиме, як схоче.
- А ви не давайте доручення!
- Як же я можу?
- Відмовтесь - і край! Більше того, скажіть, що запрошуєте спеціаліста бухгалтера, який перевірятиме витрати школи. Вимагайте, щоб Нунке подав кошторис...