- Якщо я засну, прошу покласти на стіл. А це вам за турботи.
- Ви надто щедрі, сеньйор! Красно дякую! Вважатиму, що я у вас в боргу. Перше-ліпше доручення...
- Так, так, матиму на увазі...
До п'яти годин Фред сидів, схилившись над словником. Знання французької мови і те, що він трохи знав італійську, полегшувало засвоєння найпотрібніших у вжитку речень. Перебудовуючи їх, підставляючи замість одних слів інші, Фред силкувався скласти фрази, які йому можуть стати в пригоді. Він так цим захопився, що забув про плин часу. Нагадав про наближення вечора голод. До шостої, коли можуть подзвонити, лишалася всього година - треба було подбати про обід. Спускатися до ресторану не хотілось. Фред подзвонив знайомому вже портьє і попросив, щоб той замовив йому страви типово іспанської кухні.
- Пробачте, що знову вас турбую. Мені хотілося б пообідати в номері, а я не певен, чи зрозуміє мене обслуга ресторану, та ще телефоном, бо з іспанської мови знаю лише кілька слів, - пояснив Фред.
- О, сеньйор, надалі хай це вас не турбує! Наш персонал добрано так, щоб ми могли обслужити туристів усіх національностей. Та ваше доручення я виконаю з особливою приємністю. Дозволите замовити на свій смак?
- Так. На мій смак замовте лише каву. Попросіть, щоб заварили міцну.
- Обов'язково, сеньйор! У Мадріді тепер багато німців, і ми знаємо, до якої кави вони звикли.
Приступаючи до обіду, Фред відчував вовчий апетит, та незабаром змушений був відкласти ніж і виделку: і закуска, і всі страви були надто приправлені гострими спеціями. Лише кава трохи притушила пекучу гіркість в роті.
Рівно о шостій з'явився Браун.
- Прибув за вашим наказом, гер начальник!-знову виструнчився він з підкреслено вправною виправкою.
- Не будьте блазнем, Гаррі! Оці ваші "гер начальник" і козиряння мені дошкуляють дуже мало. Могли б, бодай для годиться, по-товариському перепроситися, що зіпсували ніч, і все!
- Коли ви наполягаєте... Що ж, прошу пробачити! Хоча, мені здається, між мужчинами такі тонкощі зайві.
- Треба мати десять талантів, щоб вони разом замінили одинадцятий - увічливість, - кажуть французи.
- Пфе, французи! Мабуть, з ввічливості вони так люб'язно і поступались нам своєю територією! Що ж до мене, то я мужньо переживу брак цього одинадцятого таланту, і сльоза жалю за ним не затуманить мені очей. Правил пристойного поводження я не вивчав...
- А не завадило б.
- Послухайте, Шульц! Слово честі, мене дивує ваше ставлення до мене! Ми майже одного віку, обидва були офіцерами однієї армії, послані виконувати одне завдання... Здавалося б, у нас багато спільного і ми легше, ніж будь-хто, можемо порозумітися, насправді ж вийшло не так...
- З вашої вини, Гаррі!
- Почасти і з вашої, Фред! Знаєте що? Давайте покінчим непорозуміння між нами так: я щиро визнаю - минулої ночі я поводив себе, як свиня! А ви мусите визнати, що трохи погарячкували. Згода?
"Чому це він сьогодні такий приязний? Знову випив і розчулився? На певному етапі сп'яніння з декотрими це буває..."
Очі Гаррі, справді, занадто блищали, обличчя було трохи розчервонілим, але скидалося на те, що випив він не так уже й багато, а скоріше був чимсь занепокоєний чи схвильований.
Відчуваючи, що зміна в поведінці Брауна викликана більш поважними причинами, ніж примхи настрою, Фред значно м'якше сказав:
- Мені самому не подобається, як склалися наші взаємини. Поставимо на тому, що було, хрест.
- Ну, слава богу!
Браун жбурнув капелюх на диван, розстебнув комір сорочки і, присунувши фотель поближче до Шульца, сів.
- Як доказ мого щирого до вас ставлення, Фред, дозвольте викрити вам одну таємницю...
- Що вас послано стежити за мною? Гаррі розреготався.
- Он чому ви так комизилися! Звідки ви знаєте?
- З досвіду, як сказали ви раз... Я не перший день в розвідці. Навіть здогадуюсь - це вам доручив Шлітсен. Ви давно з ним працюєте?
- З осені сорок першого... Тоді він був іншим... Чи, може, здавався іншим...
- Не смію запитувати, яким він був, не годиться втручатися у взаємини двох бойових друзів.
Фред вирішив не форсувати подій і не виявляти великого інтересу до розпочатої Брауном розмови.
- Так, колись ми були друзями... Було, та спливло... Слухайте, Фред! Тільки признайтесь по-щирому: і вас іноді охоплює розчарування, почуття зневіри, як от мене?
- Буває всяко...
- Майн готт! Якими ми були на початку війни! Фюрер! Фатерлянд! Райх! Безсмертя героям! Райське життя живим!.. Де воно все те, заради чого гинули кращі наші солдати, за що поневірялись ми? Куди все це поділося? Якщо пригадати, ким ми були і ким стали...