Хвилин з десять їхали мовчки. Незнайомець спочатку сердито сопів, потім несподівано розсміявся.
- Ось вам за втрачені речі! - сказав він, вийнявши з старомодного гаманця фатальну п'ятдесятидоларову купюру.
- З вашого дозволу, я передам її Нунке.
- Як хочете...
До аеродрому незнайомець не озвався більше й разу. Фред теж похмуро мовчав. З ним повелися не дуже чемно, і він не хотів приховувати, наскільки це його образило.
Цього разу дорога до аеродрому здалася Фреду значно коротшою.
Він здивувався, що машина зупинилася так скоро. Та попереду бовваніли крила? літаків.
Здоровенний водій взяв під пахву згорнутий і не дуже ретельно зашитий гобелен і озирнувся, чекаючи наказу власника машини.
- Не випускати аж до літака, - коротко наказав той.
- Це мене чи гобелен?-ущипливо запитав Фред, хоч і розумів, що стерегтися з документами треба.
Незнайомець примружив очі:
- А знаєте, ви мені сподобались.
- Тоді, може, скажете, куди подівся Браун?
- Якщо вам хочеться сказати надгробну промову над його труною - ви запізнилися, - відповів незнайомець.
Розділ шостий
ВОРОН БЕЗ ГНІЗДА
Другого дня він прокинувся пізно. Була неділя, і сигнал побудки, що звичайно голосно розлягався по всій території школи, сьогодні не пролунав. Та й стомився Фред за поїздку так, що однаково його б не почув.
Сніданок уже чекав на столі. Мабуть, заради свята, поруч з тарілками і закритими судками стояла карафка з коньяком. Глянувши на цей "натюрморт", Фред відчув гострий голод. Адже протягом минулого дня він майже нічого не їв, прибули ж до школи поночі - ніхто й не подумав вечеряти.
Нашвидку зробивши кілька гімнастичних вправ і прийнявши душ, у самій піжамі Фред сів за стіл і з насолодою оглянув страви. О-го-го, як сьогодні частують! Навіть для його апетиту забагато: оселедець, варені яйця, шинка, куряча ніжка з рисовим гарніром... і, звичайно, термос з незмінною чорною кавою.
Та тільки Фред взявся за виделку, як у двері постукали, і на порозі з'явилася огрядна постать чоловіка, якого Фред зустрів колись на веранді і який відрекомендувався так кумедно: Вороновим, Вороном чи генералом.
- Ви, молодий чоловіче, звісно, здивовані, що я прийшов до вас у неділю та ще й без запрошення? Але ще більш здивуєтесь, коли побачите ось це!
Воронов витяг з кишені штанів загорнуту в папір пляшку, не поспішаючи, розгорнув її і урочисто, ніби він робить надзвичайно приємний подарунок господареві, поставив на стіл. Поставив так, щоб Фред міг одразу побачити етикетку.
- "Русская Смирновская водка", - вголос прочитав Фред і здивовано глянув на Воронова.- Щось не чув про таку!
- Ні, ні, ви прочитайте написане дрібним шрифтом! - наполягав Воронов, задоволений зізнанням Фреда, що той навіть не чув про існування такої горілки.
- "Поставщик двора Его Императорского Величества", - далі читав Фред.
- От у тому-то й штука, батеньку мій! Поставщик двора! Це не на Хитровому ринку і не в Охотному ряду торгувати!
- Так це ви з дореволюційних часів пляшку зберегли? - з навмисною наївністю запитав Фред.
Воронов зареготав. Він впав на стілець біля столу, його величезний живіт затрусився, наче генерала тіпала лихоманка.
- Ха-ха! От сказав! Зберігаю з дореволюційних часів! Ха-ха-ха! Та ви, батеньку мій, гляньте на мій ніс! Це ж вивіска. Найлакоиічніша характеристика! Муки Тантала - дрібниця в порівнянні з тим, що довелося мені перетерпіти, щоб учора ввечері відкласти для вас цю пляшку. Навіть вночі прокидався! А ви: "з дореволюційних часів"... Це з Англії! Поставщик Смирнов емігрував туди і горілчаний завод збудував. Славиться! Кращої горілки, як "Смирновська", весь світ об'їдьте, не знайдете.
- А "Московська"?
- Куштував! Хороша, нічого не скажеш. Але хто звик до "Смирновської" - іншої не питиме.
- То давайте снідати разом! Прошу!
Воронов підвівся, підійшов до домофону і подзвонив:
- Це Воронов. Мій сніданок принесіть до тринадцятого боксу, - наказав він комусь і, поклавши трубку, запитав: - В опочивальні теж є апарат?
Фред ствердно кивнув головою.
Воронов мовчки висмикнув з штепселя вилку домофону, зайшов до опочивальні і зробив так само.
- Вільніше себе почуваєш, коли апарати вимкнена, - пояснив він, повернувшись до їдальні.
- Мене попереджали, що вимикати домофон не можна.
- Ет!.. Я викладач і маю право...- Генерал витер долонею піт, що рясно вкрив його широке з залисинами чоло, і важко впав на стілець.
У двері вдруге за цей ранок постукали.
Цього разу прийшов парубійко з сніданком для Воронова. Ті ж страви, що і в господаря кімнати, тільки хліба в кілька разів більше, і на маленькій тарілочці - солоний огірок,