- Це непорядно, а непорядності не можна пробачити. Тому так багато бридоти і розвелося навкруги, що ми з нею миримося. Раніше людину, що порушувала правила честі, викликали на дуель, тепер з нею, в кращому випадку, не здоровкаються, - обурювався він.- І ви йому подаруєте, коли він завтра чи, може, сьогодні прийде по портфель? Серце люблячої жінки не камінь!
- Ніколи, нізащо в світі не подарую! Накажу взагалі не пускати!
- Але ж портфель йому потрібен, можливо, в ньому якісь службові матеріали. Я певен, що він ще сьогодні схаменеться і за ним прибіжить.
- Так, так, неодмінно прибіжить... Щоб викроїти час для наших побачень, він часто бере з собою якісь документи і працює потім дома. Це забороняється, але він так робив заради мене, щоб ми могли частіше зустрічатися... Боже мій, благаю вас, не кидайте мене саму! Я не можу, я не хочу з ним зустрічатися!
- Найпростіше було б відіслати портфель зараз-таки... Покоївка ваша ще не спить?
- Я її гукну.
- Хоча, стривайте... Чи зручно доручити це служниці? Вони-народ цікавий і безцеремонний, а в портфелі, крім документів, можуть бути і якісь особисті листи. Ваші, наприклад. Від дружини. Від якоїсь іншої жінки, яку він теж ошукав. Через надмірну цікавість напівписьменної покоївки, яка й змісту не добере, ваше ім'я тріпатимуть по лакейських, кухнях і передпокоях... Я радив би вам перевірити вміст портфеля.
Це майже точний діалог розмови, що відбулася між Оленою Дмитрівною і псевдокупцем. Як бачите, натяком на листи від проблематичних коханок він хотів влучити в найболючіше місце жінки.
- А далі події розгорталися так. Олена Дмитрівна схопилася з місця і вибігла з кімнати: за хвилину вона повернулася з портфелем у руках і почала гарячкове в ньому порпатись; але руки її погано слухались, а очі нічого не бачили; не в силі подолати хвилювання і сорому, від свідомості, що вона, наче злодійка, копається в чужих речах, молода жінка з огидою жбурляє портфель на канапу.
- Ні, не можу! - простогнала вона.- Я поводжу себе як покоївка, про яку ви щойно говорили. Вже краще передати з рук у руки!
- Я не хочу бути нав'язливим... Але, якщо ви довіряєте мені цю неприємну місію, - несміливо і запинаючись пробурмотів закоханий купчик, - то я... я вважатиму за честь і вияв вашої приязні... ви ж знаєте, що для вас я готовий на далеко більше...
- Я вам буду безмежно вдячна! - щиро вихопилося в Олени Дмитрівни.
Схопивши клаптик паперу, вона написала адресу і простягнула його Бенсбергу. На якусь мить її засмучені очі повеселішали, в них блиснули лукаві вогники.
- Це буде і моєю маленькою помстою, - сказала вона з сумовитою посмішкою.- Він дуже ревнивий і терпіти не може вас...
- Чи треба вам, друже мій, говорити, - вів далі Воронов, - що до свого готелю Бенсберг не йшов, а летів. Ви можете уявити і те, якою була його радість, коли, серед всілякого канцелярського мотлоху, він знайшов пакет з написом: "Цілком секретно", а в ньому копію плану замінованих полів в Ірбенській протоці... І, звичайно, ви вже здогадались, що за якихось десять хвилин, а може, й менше, закоханого купчика не було в Пярну.
- А за кілька днів в одному з найфешенебельніших ресторанів Берліна Альфред Бенсберг справляв гучний банкет для своїх приятелів і друзів. Колосальна винагорода, одержана Бенсбергом від розвідки і військово-морського відомства за виконане доручення, давала йому змогу бути щедрим.
На тому ж таки банкеті Бенсберга і заарештували...
- Заарештували? - здивувався Фред.
- Так... А спричинилося до цього ось що: коли кораблі німецького військового флоту, керуючись щойно роздобутою картою мінних полів, рушили через Ірбенську протоку, щоб увійти в Ризьку затоку, багато з них підірвалося на мінах, саме там, де за картою їх не було... Затонув навіть крейсер "Вільгельм".
Альфреда Бенсберга судив військовий суд. Де його мали судити і коли - знали лише троє чи четверо найдовіреніших осіб. І, проте, в день першого засідання суду на ім'я його голови пошта приставила з Швейцарії листа. Цитую напам'ять, бо й зараз він у мене перед очима:
"Пане голово! Що загинула третя імперська німецька ескадра в водах Ірбенської протоки, винен не розвідник Альфред фон Бенсберг, відомий під кличкою Клюг, а німецький генштаб, що ігнорував наявність російської контррозвідки, коли планував операцію. Це вам буде уроком на майбутнє. Я буду дуже засмучена, якщо мого колегу і добре виховану людину - Альфреда фон Бенсберга незаслужено суворо покарають. Він з усіх своїх сил прагнув виконати завдання. Олена Дмитрівна".