- Тобто?
- Тепер дверей мого боксу не замикають, я можу вільно ходити по садку, заглядати в бібліотеку. І тільки. Куди б я не поткнувся в самому приміщенні, вартовий мені зараз-таки заступає дорогу, пославшись на якийсь список. Мовляв, мого імені в ньому нема.
- Що вас досі тримають на правах новака, признаюся, для мене новина. Нерозпорядливість Шлітсена. Сьогодні ж, ні, зараз-таки я виправлю цю прикру помилку.
Нунке підсунув домофон і набрав номер.
- Гер Шлітсен? Це Нунке. Негайно ж переведіть Фреда на режим викладача. Так, я тут, у нього... В разі якоїсь потреби, дзвоніть сюди... Так, так... Але я волів би, щоб нам не заважали... Потім, про це потім...- Нунке поклав трубку і, вже звертаючись до Фреда, кинув: - Бачите, як усе просто!
- Ви сказали "на режим викладача"?
- Про це трохи згодом. На жаль, Воронов не виконав місії про все вас докладно проінформувати, і тому деякі відступи в нашій розмові необхідні. Почну з запитання. Ви пам'ятаєте нашу першу з вами розмову?
- Дуже добре.
- І, певно, зрозуміли, що завдали мені чимало клопоту?
- Звичайно. От тільки не збагну, що вас до цього спонукало. Чому саме моя скромна персона привернула вашу увагу?
- Ви досить обізнана в таких справах людина, щоб зрозуміти: між риском і метою завжди стоїть знак рівності. Не буде ж начальник школи витрачати стільки часу, коштів і винахідливості лише для того, щоб залучити до школи ще одного кандидата в клас "Д", як ми називаємо клас диверсії. На вас я поклав і покладаю куди більші надії.
- О!
Нунке замовк і пильно глянув на Фреда. Але той виявив своє зацікавлення лише цим коротеньким вигуком і тепер запитливо дивився на начальника, школи.
- Ще там, в Австрії, дізнавшись про ваше перебування в таборі військовополонених, я вирішив - далі шукати годі, навряд чи знайдеться краща для школи кандидатура вихователя російського відділу. Зрозуміли?
- Поки що не зовсім. У загальних, так би мовити, рисах.
- А як по-вашому, кого готує наша школа?
- З досвіду операції "Мадрід", назвемо так вашу спробу перевірити мою придатність, - диверсантів, можливо, розвідників...
- Ставлю всі крапки над "і": диверсантів, агентів-розвідників і навіть резидентів. Майте на увазі, навіть резидентів! У школі є російський відділ. Крім викладачів спеціальних дисциплін, там потрібен і вихователь. І я хочу, щоб ним стали ви, Фред Шульц. Що ви на це скажете?
- Не знаю його обов'язків.
- А здогадатися, як на мене, легко! Надто вам.
- Я не люблю братися до справи, керуючись лише здогадками.
- Мені подобається ваш діловий підхід, слово честі, подобається! Тоді не будемо витрачати часу на марні розмови, а відразу перейдемо до суті. Вихователь, за нашим задумом, це не наглядач за поведінкою учнів, а своєрідний митець, який довершує справу навчання, відшліфовуючи кожного з майбутніх агентів за зарані обраним взірцем. Як гончар, який виготовляє посуд різного призначення. Залежно від зовнішності, манери триматися, звісно, і розумових здібностей, ми готуємо своїх вихованців до тих амплуа, в яких вони далі виступатимуть у Росії. Одного, приміром, до ролі колгоспника, другого - робітника, третього - дрібного службовця, ще котрогось-їнтелігента-туриста... І, звичайно, багато важить національний колорит. Треба, щоб той чи той агент не лише виглядав, як росіянин, українець чи білорус, а й поводив себе відповідно до цих національних категорій. Найменша помилка, найменший недогляд можуть призвести до несподіваного провалу. Радянська контррозвідка вже завдала нам чимало відчутних ударів. Деякі з них можна пояснити лише нехтуванням, здавалось би, незначними дрібницями. Ви повинні не тільки тренувати учнів у цьому напрямку, а й суворо іх контролювати. Навіть звичка росіян зав'язувати шнурки на черевиках "бантиком" повинна перетворитись не на копіювання, а на звичку, що увійшла в плоть і кров. Те ж стосується і решти одягу, починаючи від нижньої білизни та шкарпеток і закінчуючи кепкою. До речі кажучи, з нею буде найважче. Я й сам її терпіти не можу. З їжею у вас теж буде клопіт. Росіяни споживають багато хліба. Привчайте до цього і ваших вихованців. Українці люблять борщ, а росіяни - щі. Коротше: ваш обов'язок полягає в тому, щоб людина, яку ми посилаємо в Росію, не там призвичаювалась до місцевих умов, а тут, у школі.
- А чи не здається вам, що ця робота не по мені?
- Ви, очевидно, недооцінюєте її значення. Як швидко забувається сумний досвід минулої війни! Не могли ж ви не знати про скандальний провал усієї нашої агентурної сітки в перші ж дні вторгнення військ райху в Росію?