- Вип'єм за ваш, отже і наш, успіх! -проголосив він урочисто, піднімаючи бокал.- Пробачте, може, вам не до смаку сухе вино, але я п'ю лише його і лише тоді, коли абсолютно впевнений в успіхові справи.
- Це завуальований комплімент?
- Компліменти говорять панночкам. Розвідникові ж, посилаючи його на виконання завдання, начальник зобов'язаний говорити правду.
- Навіть у тому разі, коли ви не зовсім впевнені, як буде виконане... доручення?
- Тоді б я не підняв цього келиха. Так, так, у нас, старих вовків, що проїли зуби на своїй справі, є чуття. Ви здатні впоратись і впораєтесь з дорученою вам місією. Але хочу вас застерегти: не легковажте. Моя віра в успіх не означає, що завдання легке. Майте на увазі: серед тих, які не хочуть повертатися до Росії, напевне є радянські агенти. Будьте обережні - вони не стануть панькатись з вами...
- Дозвольте запитання?
- Прошу!
- Скільки часу надається мені для виконання завдання?
- Найбільше - місяць.
- А якщо виникнуть непередбачені ускладнення і я не встигну впоратись?
- Мусите впоратись! Заступник начальника табору вам сприятиме.
Несподівано на веранду швидко вийшов Нунке. Привітавшись, він кинув на стіл перед Шлітсеном якусь телеграму. Той здивовано глянув на шефа і пробіг очима текст.
- Що це означає?
Нунке знизав плечима, нічого не відповівши. Гадаючи, що він заважає, Фред попросив дозволу вийти.
- Зачекайте, ви будете потрібні, - спинив його Нунке.
- Якщо гер Шлітсен дозволить, я пройду в кабінет.
- Будь ласка...
У кабінеті Фред розташувався в найдальшому куточку, але двері лишилися прочиненими.
- А чому телеграма з Нікарагуа? - долинув голос Шлітсен.а.
- Очевидно, шеф переїхав туди... Телеграма сповіщає, що цей Думбрайт позавчора вилетів до Італії. Якщо й далі подорожуватиме літаком - то не сьогодні-завтра має бути тут.
- Гер Нунке, а саме прізвище Думбрайт вам нічого не говорить?
- Дорогий колего! Коли хтось приїздить із спеціальною місією до такої школи, як наша, то це не лікар, не вчитель, не духівник, а птах такого ж польоту, як і ми з вами, тільки рангом повище. А в розвідника може бути стільки прізвищ, скільки волосся на голові.
- Ну що ж, чекати доведеться недовго. Побачимо, що воно за один, цей Думбрайт.
- Я боюся найгіршого, -роздратовано промовив Нунке, - що зміна резиденції шефа означає і зміну вітру. Чи не продав він нас усіх оптом, разом із школою.
- Невже ви гадаєте?..
- Про це потім...
Розмова на веранді урвалася. Нунке з Шлітсеном зайшли до кабінету.
- Фред! - ще з порога почав Нунке.- Ваш від'їзд відкладаю на день-два. Приїздить якесь начальство, і весь персонал школи має бути в наявності.
Фред мовчки вклонився.
Тим часом Шлітсен, викликавши телефоном таверну, наказав:
- Віллі! До вас прибуде особа на прізвище Думбрайт... Повторюю: Думбрайт. Супроводжуватимете його аж до школи. Все, про що він розпитуватиме, запам'ятайте, потім доповісте мені.
Думбрайт приїхав навіть раніше, ніж на нього чекали. Того ж дня надвечір до Фреда зайшов Воронов і трохи іронічним тоном сповістив:
- Вітаю вас з прибуттям високого гостя!
- Хто ж він, цей гість, та ще й високий:
- Точно не скажу, але мені здається, що я десь його бачив.
- Не питаю, де й коли, бо здогадуюсь про характер зустрічі.
- Пусте! Справа давно минулих років, інакше я б одразу його пізнав. Де ж, справді, я з ним здибався? Стривайте, стривайте, здається, пригадав... Точно! Ми зустрілися з ним восени 1942 року в Швейцарії, куди я супроводжував князя Гогенлое - він же Паульо - на якісь таємні переговори з одним впливовим американцем, що ховався під прізвищем Балл. Обов'язки одного з секретарів у таємничого посланця дяді Сема виконував цей Дум-брайт... А ще кажуть, Воронов постарів, у Воронова склероз... Ні, є ще порох в порохівницях!
- Шкода, що ви часто його підмочуєте, генерале. Це не може не відбиватися на пам'яті.
- Під три чорти пам'ять! А що, коли я й прагну її позбутися? Щоб забути, ким я був і ким став... Та нічого! Ще рік і...- Воронов свиснув, махнувши рукою.
- Не розумію, - запитливо глянув Фред.
- За рік кінчається мій десятирічний контракт. Одержу пенсійну винагороду, поїду до Італії чи Швейцарії... Збудую будиночок в руському стилі, насаджу садок і буду спокійно доживати віку.
- Ворон мріє про власне гніздо і про ідилію в аркадійському стилі?
- Так! Тому-то й доводиться низенько вклонятися навіть тоді, коли хочеться грюкнути кулаком по столу і на весь голос гукнути: "Йолопи!" От і шукаю розради на дні чарки. А тепер цього Думбрайта принесло, бодай він провалився, і Нунке оголосив сухий закон...