Хвилину якусь панувала мовчанка. Вже знаючи манеру заокеанського інспектора переривати співрозмовника, ніхто не наважувався взяти слово першим.
- Я хотів би почути вашу думку, - нетерпляче промовив Думбрайт.
- Грандіозно! - з перебільшеним захопленням вигукнув Шлітсен.- Масштабність задуму мене особисто просто вразила. Звичайно, ми і раніше дещо робили в цьому напрямку...
- Кустарщина! Тепер я розумію, справжнісінька кустарщина! - покрутив головою Воронов.
- Радий, що ви це зрозуміли. Від вас, як від одного з працівників російського відділу, багато залежатиме. Але ваш відділ дуже малий. Його треба поповнити - і чим скоріше.
- Я вже доповідав вам, містер Думбрайт, про те доручення, яке має виконати Шульц, - поспішно нагадав Нунке.- Це дасть змогу...
- Ви маєте на увазі групу колишніх офіцерів з армії Власова? Чудове поповнення! Шульц, це завдання мусите виконати будь-що! Зрозуміло?
- Так точно!
- Коли ви маєте виїхати?
- Післязавтра вранці. До поїздки майже все готове, - відрапортував Шлітсен.
- Не відкладайте й на день. І так ви втратили багато часу. Як добре не заховані власовці, а радянське командування вас може випередити: є підстави гадати, що воно вже заслало туди свого агента. Ви попередили про це містера Шульца?
- Так, гер Шлітсен мене про це проінформував.
- Сподіваюсь, ви розумієте, з якою обережністю треба поставитись до вивезення групи?
- Звичайно!
- Тоді зичу вам успіху. Що ж до боксу, то ми з вами неодмінно позмагаємось. Часу в нас буде вдосталь, бо, повернувшись з Німеччини, я отаборюсь тут надовго. Адже офіційно я консультант компанії "Армстронг", що контролює виробництво і експорт пробкового дерева, а його тут, кажуть, до біса... А зараз - вечеряти! Бо я голодний, як церковний пацюк... Так, здається, кажуть у Росії?
- Бідний мов церковний пацюк, а голодний як собака, - виправив Фред.
- Містер Думбрайт, дозвольте запитання? - несподівано звернувся Воронов.
- Прошу.
- Ви мене не пам'ятаєте? Вам не доводилося мене бачити?
- Де?
- Ну, скажімо, в Швейцарії, восени 1942 року...
- Заждіть, заждіть... Ви були з князем... не будемо уточнювати імені!
- А ви супроводжували дуже поважну особу, що ховалася під прізвищем Балл...
- Ви знали, хто то насправді? Лише "так" чи "ні"! Знов-таки не викриваючи інкогніто.
- Здогадувався.
- О, коли б ті переговори закінчилися успішно, інший вигляд мала б карта світу! - з щирим жалем вихопилося в Думбрайта.- Росіяни зірвали наші плани.
- Ми всі мали дуже туманне уявлення про мету переговорів. Живилися здогадками.
- Ще б пак! Адже йшлося не більше, не менше, ніж про сепаратний мир. Антигітлерівська опозиція прагнула розв'язати собі руки для боротьби на Східному фронті... Шкода, зірвалось!..
Думбрайт у супроводі Нунке і Шлітсена попростував було до дверей, навіть не попрощавшись, та раптом зупинився.
- Забув попередити, містер Шульц! З вами ми зустрінемося до мого наступного повернення ще в Німеччині.
- Пробачте, я не зовсім зрозумів: це буде приватна зустріч чи...
- Можливо, я в чомусь зможу вам допомогти.
- Не знаю, як складуться обставини. Навіть вийти за межі табору мені, мабуть, буде важко.
- Хай це вас не турбує. Я матиму можливість підтримувати з вами зв'язок.
- Буду дуже радий.
"От тобі й нове ускладнення!"
Ні, аж ніяк не радів Фред, дізнавшись про зустріч з Думбрайтом у Німеччині...
Розділ третій
У КЛІТЦІ БЕЗ ГРАТ
- Підемо навпростець! - запропонував Нунке і, зійшовши з асфальтового шляху, ступив на ледь помітну стежку, що довгою покрученою стрічкою звивалася понад чагарником все вгору і вгору в напрямку двоповерхової самотньої вілли на самому вершечку горба.
Вперше після поїздки до Мадріда Фред вийшов за шкільну браму. Вона зачинилася беззвучно і так щільно, що здалося, ніби схований за нею потаємний світ лишився в якомусь іншому вимірі простору, настільки все навколо було відверто ясним у своїй природній простоті. Непереможне бажання волі охопило Фреда.