Глушков появився за годину. На жаль, з Дзюбою ми розминулись, довелося йти самому.
Глушков, побачивши мене, сухо заявив, що зайнятий:
— Ви у якому питанні?
— Знову судять за переконання. Я хотів би, щоб ви підписали листа протесту.
— Добре, давайте прочитаю. Але у вас тільки п’ять хвилин на розмову.
Прочитав.
— Так, ви маєте рацію: суд над Синявським і Даніелем боляче вдарив по престижу країни. Але я про це вже говорив у ЦК. Вони згодні зі мною. Треба було судити за кримінальщину.
— ??? — Як? До чого тут кримінальщина?
— Мені казали, що вони займались валютними операціями. Про які київські процеси ви пишете?
— Тиждень тому був суд над українськими патріотами.
— А, це ті, що хуліганили в кінотеатрі.
— Вони не хуліганили.
— Там Дзюба якийсь виступав, а його молодчики не випускали з кінотеатру тих, хто перелякався. Вони з кулаками на боягузів накидались. Трястись від страху погано, але що ж це за борці за свободу, коли вони забороняють свободу боятись?
— Я знаю цих «дзюбиних молодчиків». Це худенькі інтелігентні хлопці й дівчата, вони не тільки не хочуть, але й не вміють битись.
— А ви там були?
— Ні.
— Що ж ви за математик, якщо спираєтесь не на факти?
— А ви там були?
— Ні, але мені розповідав працівник Президії, він все це бачив.
— А мені розповідали з десяток людей, серед них і ті, хто ненавидить і боїться українських патріотів. Ви ж член партії і маєте знати, що класове становище може спотворювати сприйняття фактів. Мої факти достовірніші, бо і свідків більше, і серед свідків — вороги українських патріотів.
— Ми обидва там не були, і тому не варто далі сперечатись. Ви знаєте, що таке ОУН?
— Організація українських націоналістів.
— Так, бандерівців. Вони разом з фашистами знищували тисячі росіян та євреїв.
— Ні, не всі йшли з фашистами. Більшість українських селян виступили проти Сталіна тільки тому, що пам’ятали голод на Україні. Побачивши Гітлера, вони повстали і проти фашистів.
— Ви не знаєте історії або ж підтасовуєте її. Голод був і на Дону (я сам звідти і бачив голод), і на Кубані, і в Сибіру. У цьому голоді куркулі винні.
— Так, але на кордонах України стояли війська і не пускали голодуючих в Росію.
— Звідки ви.це знаєте?
— Мені розповідали про це ті, хто проводив колективізацію.
— У мене більше немає часу. Про українські процеси я дізнаюсь усі деталі і викличу вас, якщо буде треба.
Після Глушкова пішов до Амосова.
Попередньо показав листа його співробітникам.
— Не йди — він одразу ж у КДБ зателефонує. Він же ж член Верховної Ради.
— А якщо я прийду з Ліною Костенко?
— Може, й підпише: він прагне слави в гуманітарної й технічної інтелігенції.
— Хто з вас підпише?
Поглядають одне на одного. Нарешті найсміливіший каже:
— Якщо підпише Амосов, то і ми всі підпишемо. А так — страшно.
Щоб пояснити, що таке Амосов, вони розповіли один випадок.
Співробітниця відділу біокібернетики проводила досліди у барокамері. Почалась пожежа. Двері барокамери заклинило. Зателефонувала, мабуть, по телефону — не працює. Так і згоріла. (Я знав її…)
Почалось слідство. Звинуватили в недбальстві Е. Голованя. Еміль пішов до Амосова: «Ми ж усі винні, і ви також. Я просив у вас домогтись, щоб перемонтували всі прилади, ви були зайняті… і ось…»
— У мене депутатська недоторканість. Виплутуйтесь самі.
Голованя врятувало те, що слідчий встановив «алібі».
— Ось це і є прогресивний, «лівий» Амосов.
Така характеристика з боку улюбленців Амосова переконала мене в тому, що ризикувати не варто.
Прикро вражений, я повернувся до тих, хто порадив здобути підписи босів науки. Вислухавши, Антономов запротестував:
— Мерзотники. Та що, у нас гідності немає, чи як? Нащо нам страхуватись? Підпишемо й без них…
Отже, два підписи вже є, не такі вже, правда, поважні.
Дуже смутна картина постала переді мною, коли я зустрівся з іншими. Зібрав лише… 7 підписів.
Наступного дня один з тих, що підписались, признався, що його дружина влаштувала скандал через те, що він підписав.
— Але підпис я все-таки залишу.
Обличчя в нього було винувате. Совість — з одного боку, дружина — з іншого. Що мені робити? Бачу, боїться до смерті. Значить, тільки 6 підписів.
— Гаразд, я спалю листа, бо все одно підписів мало.