Місяць сідав і майже не освітлював землі, одначе тварюку це анітрохи не бентежило. Вирячкуваті мідяно-жовті очі світилися самі, двома широкими жмутами світла розсіюючи глибокий морок. Тварюка невтомно кружляла над лісом, то даленіючи, то знову наближаючись. Вона не мала наміру забиратися звідси, поки не знайде того, по що прилетіла.
Аж раптом її палахкотючі очі вихопили з пітьми предмет, що звисав із гілки високого туркусового сон-дерева — чималенький, круглястої форми і блискучий. Тварюка пронизливо скрикнула, згорнула крила і каменем ринула в гущавину лісу. Випустивши підібгані досі міцні куці лапи, вона важко гупнула на гілку дерева і присіла. Повернула голову набік, прислухалася.
До тварюки долетів звук легкого дихання. Вона гучно втягла у себе повітря, і все її тіло аж затремтіло від щасливого передчуття. Вона ступила крок уперед. Ще крок. Потім ще.
Створена для польоту, потвора посувалася повільно, незграбно, спершу міцно хапаючись одною пазуристою лапою і лише потім вивільняючи другу. Вона рухалася масивною гілкою по спіралі, аж поки повисла догори дригом.
Уп’явшись кігтями в цупку кору над собою, потвора спустила голову врівень із отвором до кокона. Запхавши писок досередини, вона заходилася обмацувати нутро кістяним кінчиком свого довгого, цівуватого сисальця. Ось потвора затремтіла знову, ще дужче, ніж перше, і з надр її тіла вихопився булькітливий звук. Конвульсивно сіпнувся живіт, і з кінця сисальця пирснув струмінь їдкої рідини. Після цього тварюка забралася геть.
Жовто-зелена рідина запінилась, і там, де вона впала, вилися цівочки пари. Живчик закрутив носом, але не прокинувся. Уві сні він лежав на галявині біля пінявого джерела із кришталево чистою водою. Червоні маки погойдувалися туди-сюди, сповнюючи повітря таким солодким ароматом, аж хлопцеві займало дух.
Не випускаючи з кігтів гілки, тварюка зосередила свою увагу на самому коконі. Орудуючи пазурами на крилах, вона нитка за ниткою розсотала ковтун біля вхідного отвору і безмовно засновувала ними вхід. Невдовзі отвір був затканий.
Здригнулись уві сні Живчикові повіки. Тепер він був уже в печеристій вітальні, оздобленій шерегами діамантів та смарагдів, що висявали, наче мільйон очей.
Почвара махнула крильми і вчепилася за гілку пазуристими крильми. Лапи були вільні, і, зависнувши в повітрі, вона пересувалася, маневруючи, по гілці, аж поки опинилася прямісінько над вершечком кокона. Тоді, повивертавши лапи, потвора почала гучно втягувати в себе повітря. Її живіт надимався, а луска на ньому наїжачувалась. Під кожною з лусок було по гнучкому рожевому присоску, і поки тварюка поволі надувалася, присоски потихеньку розкривалися.
Нараз тварюка рохнула, і її тілом струснув різкий спазм. Із дучок на кокон полилися тугі цівки якоїсь чорної рідини.
— М-м-м… — мурмотів уві сні Живчик. — Ум-м-м…
Липуча смолиста рідина зусібіч просякала й обліплювала кокон, незабаром укривши всю його поверхню. Застигнувши, вона перетворила кокон на неприступну в’язницю.
З пронизливим тріумфальним криком тварюка пазуристими лапами вхопила свіжовиготовлену капсулу, одним помахом накрильного кігтя перетяла шовковисту линву і шугонула в ніч. Лопотіли проти фіалкового неба її велетенські крила, а під ними туди-сюди погойдувався смертодайний кокон.
Живчик плив на плоті шафіровим морем. Хвилі колисали його тіло, а сонце — тепле, жовте — ковзало по його обличчю. Раптом вервечка чорних хмар заступила світло. Море ставало дедалі неспокійніше.
Живчик різко розплющив очі. Ошелешено озирнувся. Його обступала суцільна смоляна темрява. Хлопець лежав далі без руху і не міг зрозуміти, що діється. Його очі ніяк не хотіли звикати до цієї хисткої темряви. Ніде ані іскорки світла. Ніде ані промінчика. Жах блискавкою прошив йому мозок і пронизав спину.
— Що ж воно таке? — закричав він. — Де вихід?
Насилу звівшись навкарачки, Живчик тремтячими пальцями обмацував оболонку навколо себе. Вона була тверда. Коли хлопець гамселив по оболонці, та лише байдуже бумкала, нечутлива до ударів кулаків.
— Випустіть мене звідси! — заволав Живчик. — Ви-пу-стіть!
Гнилесмок хрипко скрикнув і похилився набік, коли несподіваний поштовх усередині кокона вибив його з рівноваги. Він зробив потужний помах крильми і ще міцніше стис його кігтями.
Потвора звикла до того, що жертви намагалися вивільнитись. Невдовзі ці люті поштовхи та удари зійдуть нанівець. Так було завжди.