— Випорожніть на нього свої баклаги, — порадив Тем.
— Слушно, — підхопив Сліво, згадавши про свої нові обов’язки. — Випорожніть на нього свої баклаги, — і він сам, а з ним і решта заходилися лити воду на сяйний камінь. Потрапляючи на нього, вода шипіла, а сам камінь ставав у тому місці оранжевим.
— Ще! — скомандував Сліво.
Пірати кудись мотнулися і невдовзі повернулись із повними посудинами. Потроху, потихеньку камінь прибрав темно-червоної барви. Стінки земляної ями вже не облягали його так щільно. Штурман знову взявся за камінь. Цього разу скеля із сичанням вийшла із землі.
Сопучи та погойдуючись під її вагою, Штурман поплентався назад на поляну. Інші потягли за ним. Через жар, яким пашів камінь, користі з них не було ніякої, крім хіба що підохочувань та цінних порад.
Показався облавок корабля.
— Ми знайшли його, Стоупе! — гукнув Тем. — Ми знайшли літай-камінь.
— У мене вже майже все, — відгукнувся Стоуп Рипуча Щелепа, і Живчик знову почув у його голосі деренчливі нотки. — Я тут саме перевіряю кріплення абордажних гаків і якоря. Не дуже б то хотілося, щоб корабель полетів без нас.
Забурчав Камінний Штурман. Вистигаючи, камінь загрожував вирватися з його рук будь-якої миті.
— Ти полагодив люльку? — крикнув Сліво.
— За кого ти мене маєш? — відповів роздратований голос. — Звичайно, полагодив! Я взяв трохи залізного дерева. Воно не таке летюче, як світляк чи кривавник, але менше боятиметься вогню — в разі, якщо камінь ще дуже гарячий.
Камінний Штурман нетерпляче буркнув.
— Він підіймається! — вигукнув Дозорець.
З листя вигулькнула голова Рипучої Щелепи.
— Ти зможеш зійти з ним нагору? — запитав він.
Камінний Штурман похитав головою і важко зітхнув. Усе, що він міг зробити, — це не випускати дедалі легшого каменя з рук.
— У такому разі, — озвався Стоуп, — діятимемо за планом Б. Одначе, аби він спрацював, потрібна ювелірна точність. Камінний штурман мусить виставити камінь акурат під люлькою, а потім відпустити його. Отже, кілька кроків ліворуч…
Штурман незграбно почовгав ліворуч.
— Стій. А тепер трохи вперед. Стій! Відступи трохи назад. Ліворуч. Іще трохи назад, — Стоуп замовк. — Отак, — прошепотів він. — Коли я скажу «давай», опускай камінь, тільки обережно, не підбий його дорогою.
Живчик не зводив погляду з дерева. Він бачив, як Стоуп Рипуча Щелепа одчинив дверцята якогось схожого на клітку хитромудрого пристосування, прилаштованого посередині корпусу. Притримуючи їх ногою, щоб не зачинилися, він озброївся довгим гарпуном.
— Давай! — гукнув він.
Камінний Штурман тихо опустив свою ношу. На якусь мить камінь завис у повітрі. Він став обертатися. Потім брила почала підійматися вгору, спочатку повільно, відтак дедалі швидше. Живчик бачив, як Стоуп уперся в гілку. Камінь підійшов ближче. Але він розминеться з люлькою! Стоуп подався вперед і легенько підштовхнув кругляка гарпуном. Той змістився трохи ліворуч, не перестаючи підніматись.
— Давай, ну ж бо давай! — благав Сліво летючу брилу. Він обернувся до Камбаломорда. — Якщо він із нею впорається, щоб мені негайно зібрав усіх на борту, — просичав він. Живчик ловив кожне його слово. — А якщо Тем Човновод огинатиметься, ти, Камбаломорде, займешся ним особисто. Домовились?
Дзень! Бум! Камінь увійшов у люльку. Рип! Стоуп Рипуча Щелепа ногою прибив дверцята. Нагнувся, замкнув кріплення.
— Готово! — тріумфально проревів він.
У Живчика радісно забилося серце. Чудовий, прекрасний корабель знову був на льоту! Він весело галасував укупі з іншими.
— Рипуча Щелепо, я не забуду цього, — пообіцяв Сліво. — Молодця!
— Слава! — підхопив інший голос, глибокий і дзвінкий. — Молодця!
Всі обернулися.
— Кеп! — розплився в усмішці Тем Човновод. — Ви таки змогли!..
— Чом би й ні, Теме, — статечно відповів той.
Живчик витріщився на капітана. Виглядав той просто-таки велично. Він був високий на зріст, але, на відміну від Сліво Спліта, не горбився, тримався прямо, гордо і не без вишуканості. Його баки були нафарбовані, а одне око прикривала чорна шкіряна пов’язка. А чого тільки не звисало з його довгого піратського плаща — від темних світлозахисних окулярів і далекогляда до бойових ланцюгів та кинджалів. Збоку погойдувалася крива абордажна шабля, виблискуючи під місячним світлом. Живчик стенувся. Чи не доводилось уже йому раніше бачити таку шаблюку — з держаком, усипаним самоцвітами, та із зазубленим лезом?
Тим часом із підліску показалася восьма постать. Живчик приглянувся. То був блукай-бурмило — зовсім не схожий на його давнього приятеля, бо мав білу шерсть і червоні очі — альбінос! Він зняв із плеча тушу впольованого волорога і кинув її на землю. Потім став обіч капітана.