Кльоцко чув від товаришів, що тепер у партизанів побудований таємний аеродром і що до них регулярно прибувають літаки. Але водою зв'язку не вдалося налагодити. Гітлерівці пильно стежили за узбережжям. Лише кільком «морським мисливцям» торік темної осінньої ночі вдалося зняти з прибережних скель групу вкрай виснажених, хворих і поранених людей.
«Так, Крим нам не годиться, — міркував собі мічман. — Можна рухатись лише на схід, до Тамані або Кавказу. Інших шляхів для нас нема».
Сонце вже звернуло на захід, і його проміння сліпило очі. Від спеки на одягу виступила сіль. Восьмьоркін з Чижеєвим хотіли зняти з себе тільняшки, щоб позагоряти, поки є час, але Кльоцко погрозив на них кулаком:
— Не сміть! Попечетесь.
Друзі сіли рядочком у затінок від паруса. Сени шепнув Восьмьоркіну:
— Я вночі катер-торпеду бачив. Пам'ятаєш, модель у Тремихача? Точна копія!
— Не на добре, Сеню, коли на вахті сни бачать: або буде карцер, або відсидиш на гауптвахті.
— Та не у сні, от чудний! Наяву, самий справжній катер.
— А чого мічману не доповів?
— Він же, як і ти, не повірить і причепиться: «На вахті, мовляв, чогось вам часто всячина сниться. Дурниці всякі бачите».
— Тоді до чого ж ти це?
— А до того, що берег, мабуть, близько. Скоро за нами «мессери» ганятись будуть. Краще було б на північ іти, до партизанів…
І немов на підтвердження його слів, пролунав застережливий голос боцмана:
— Зліва гідролітак!.. Валяй щоглу, лягай!
Друзі притислися до борту баркаса і стежили за фашистським гідропланом.
Літак, видно, натрапив на масну пляму, що лишилася після розбитого підводного човна, і шукав інших слідів корабельної катастрофи. Помітивши баркас, він зробив гірку і з ревом промчав над головами принишклих моряків. Тоді льотчик почав віражувати навколо дрейфуючого судна і показувати рукою на північ. Але чорноморці не відповідали на його сигнали.
Літак віддалився.
— Значить, поблизу кримські аеродроми, — визначив Кльоцко. — Чекай тепер гостей.
— Мабуть, він вважає нас за своїх, бо ж не обстріляв, — сказав Чижеєв.
— Тим гірше для нас: обов'язково підмогу пришлють. Треба мерщій тікати відціля; може, не знайдуть — вечорітиме скоро. Запускайте мотор.
На баркасі знову надувся парус і задвигтів мотор. Накреняючись, суденце помчало по хвилях із швидкістю гоночної яхти, але відійти далеко не встигло. Незабаром з півночі в небі виринули дві чорні точки.
— Зібрати паруси і виключити мотор! — скомандував мічман.
Літаки, наздогнавши баркас, спустилися так низько над ним, що, здавалось, ось-ось зачеплять крилом.
— Не вставати! — наказав Кльоцко. — Хай думають, що баркас порожній або з убитими.
Літаки випустили три ракети, дали кілька кулеметних черг у повітря, а чорноморці лежали не поворухнувшись, не виявляючи жодних ознак життя. Вони підвелися лише тоді, як фашистські літаки зникли за обрієм.
Баркас знову помчав повним ходом.
Годин зо дві над чорноморцями ніхто не з'являвся. Все затягли сутінки.
— Видно, загубили нас, — полегшено зітхнувши, сказав Восьмьоркін.
— А ти все-таки не спускай з ока горизонту, — сказав Кльоцко.
— А навіщо, товаришу мічман? Якщо катер наздожене, то що ми їм зробимо? Воювати нам ніби нічим.
— Як нічим? Без бою здаватися будеш?
— А чого мені здаватися? Я й кулаком катер можу розбити, хай поткнеться. А ось ви як?
— «Хай поткнеться… кулаком можу», — спересердя перекривив Восьмьоркіна Чижеєв. — Наворожили вже! Зліва, здається, бурун… Ну звичайно! Прямо сюди котить.
Вдалині справді показався один бурун, а за ним і другий. Немов наростаючі дві грудки снігу, котилися два буруни по темній поверхні моря. Кльоцко уважно вдивився і визначив, що попереду йде торпедний катер, а далі — сторожовий.
— Не здамося, товариші! — раптом сказав Кльоцко із звичною йому у хвилини небезпеки урочистістю. — Пам'ятайте: чорноморці ніколи дешево не віддавали свого життя. Якщо живцем захочуть взяти, — руки перебивайте і в горло зубами. На борт попадете — захоплюйте зброю і тримайтесь до останнього. От тільки, як з Костем Чупчуренком?
— У мене одна рука ціла, — підводячись, відповів Чупчуренко. Він був дуже блідий. — Буду допомагати вам, живим не здамся.
— Правильно, Костю. Ех, і матрос би з тебе вийшов!
Мічман обняв його, і гаковому з мотористом здалося, що він змахнув сльозу.
— Давайте і з вами… може, востаннє бачимося.
Він по-чоловічому міцно обняв Чижеєва, потім Восьмьоркіна і твердим голосом скомандував:
— Всім озброїтися! Стояти на своїх місцях.