І справді, метрів через тридцять був вихід, що виводив у кам'янистий рівчак, порослий колючим чагарником. У Тремихача це відкриття породило войовничий настрій.
— Тепер ми самі нападатимемо на німецькі обози і постачатимемо іншим боєприпаси…
Але перший наскок на приморське шосе трохи охолодив його. Йому з Калузьким, правда, вдалося підірвати гранатами дві вантажні німецькі машини, але скористатися трофеями вони не зуміли. Старим невистачило сили і вправності, щоб своєчасно спуститися із скелі. До окупантів підоспіла підмога, і обидва хоробрі вояки насилу врятувалися.
Біг по місцевості з перешкодами вимотав перетруджені серця старих. Після вилазки вони днів зо два відлежувалися і покірно вислуховували не дуже приємні Нінині докори за їхню поведінку.
Поява Восьмьоркіна з Чижеєвим могла все змінити. Схвильований Тремихач уже гордовито поглядав на дочку і, походжаючи по печерному майданчику з закладеними за спину руками, будував майже фантастичні плани перемог на суші і на морі.
А моряки ніяк не прокидалися. Вони щось бурмотіли у сні, дружно хропли і посвистували носами. Тремихач, нетерпеливо ждучи їхнього пробудження, нарешті не втерпів, і не зважаючи на умовляння дочки, почав тормошили Восьмьоркіна.
Сонний велетень замалим не вліпив йому ляпаса, і тільки завдяки своєму досвіду тренер встиг вивернутися, перехопити зап'ястя моряка і так натиснув на пальці, що той зразу прокинувся.
Стьопа хвилин з п'ять протирав очі і здивовано оглядав кам'яні стіни печери та її мешканців. Тоді спитав:
— А де боцман Кльоцко?
Довідавшись, що про мічмана ніхто нічого не знає, що вони з Чижеєвим проспали майже добу, Восьмьоркін злякано схопився і підняв за плечі приятеля.
— Прочумайся! Аврал! Сачкуємо тут, а мічман з Костем… Вставай!..
Чижеєв схопився ще сонний, почав шарити рукою, шукаючи свої штани і черевики біля уявного рундучка.
Ніна так і покотилася зо сміху.
— Сенюсю, ти ж не на кораблі… Розплющ очі!
Почувши дівочий голос, Чижеєв завмер, потім розплющив очі і, скрикнувши, кинувся обнімати Їжачка.
На радощах і Ніна забула про присутніх. Пригорнувшись до Чижеєва, вона так палко відповідала на його поцілунки, що Восьмьоркін сором'язливо відвернувся, йому стало ясно, кого дівчина ждала всю війну.
Розділ сьомий
Із одягу в друзів збереглися тільки флотські пояси, тільняшки і труси. Це зажурило їх обох: де взяти обмундирування? У Тремихача в запасі були стьобані ватяні куртки і такі самі штани на зиму. Але їх треба було ще прати і латати.
На перший час Ніна віддала Сені свій барвистий халатик, а для Восьмьоркіна розшукала серед шмаття батькові тренувальні штани і гумові чоботи. Робити нічого — друзям довелося миритися з печерним обмундируванням.
— Гаразд, — сказав Сеня, — будемо ходити, як «пірати», поки не роздягнемо якихось фашистів. Ось тільки чи на Восьмьоркіна знайдемо?
— Знайдете, — запевняла Ніна. — Я одного здоровила тут бачила, в окулярах ходить цей бовдур.
— Спасибі, Їжачок! — подякував Восьмьоркін понуро.
— Пробач, Стьопонько, любий, я не хотіла тебе образити. Ти ж без окулярів і пропорційний… зовсім інший.
— Загалом ясно: я пропорційний бовдур, — сумно сказав Восьмьоркін.
Все було в печері незвичайним. Поряд з бурульками сталактитів дзвінко вицокували ходики, а нижче них до стіни був прироблений електричний дзвінок. Над камінним столом із брил висів у оздобленій черепашками рамці вирізаний з газети портрет Сталіна.
В нішах, прорубаних у вапняках, були влаштовані обшиті дошками каюти з крихітними печами. В каюті, де жила Ніна, стояло низеньке ліжко, по-дівочому застелене білим мереживним покривалом. На уламку сталактита стояв портрет Ніниної матері і висока кришталева вазочка з засохлими гілочками мімози.
В глибині нового житла чорноморців шумів водоспад; його води скочувалися вниз до пристаньки і з шипінням збігали під низеньке чорне склепіння у море.
На першому, досить просторому майданчику, що метрів на три височів над рівнем води, крім плитнякового стола, схожого на плоский гриб, у напівтемряві виднівся обтягнутий клейонкою вузький і довгий дерев'яний стіл. Над ним височіли стелажі з хитромудрими приладами і висів ліхтар «летюча миша». На клейонці стояли аптекарські терези, якісь баночки, спиртівки і набір мензурок.
Недалечко, майже в самому кутку, з цегли, мармуроподібного каменю та глини було викладено кумедну піч. З одного боку вона мала вигляд каміна, а з другого — звичайної кухонної плити, на якій зараз кипіла вода в каструлі, шкварчало масло на сковороді і тоненько посвистував мідний чайник.