Каті бракувало хірургічних інструментів. Вона прокип'ятила все металеве, що могло різати, пиляти, зщеплювати, і взялася з Віктором Михайловичем готувати бинти й тампони. Температура в мічмана піднялася. Він ще перед операцією, коли тільки відмочували і віддирали пов'язки від ран, грізно водив запаленими очима, скреготів зубами і, ревучи від болю, чихвостив недотепних медиків як тільки міг. А тепер треба було різати живу зболілу тканину і пиляти кістки без наркозу. Це лякало Катю.
Дівчина, проте, пересилила себе, взяла в руки скальпель. Зважившись, вона вирішила діяти сміливо, не звертаючи уваги на кров, крики та лайку. Їй дуже хотілося врятувати моряка, а для цього треба було на деякий час стати глухою до людського страждання. Вона не боялася, що дорогим їй людям вона може здатися жорстокою. Дівчина виключилася від себе, від своїх нервів, від усього, що пом'якшує серце і заважає хірургові у роботі.
Катя звеліла Восьмьоркіну і Чижеєву міцніше тримати мічмана, а сама зі спокійною впевненістю зробила відповідні надрізи на пальцях, оголила розтрощені кістки і почала видаляти їх.
Мічман заскреготав зубами від болю. Він намагався вирватися і при цьому несамовито осипав лайкою усіх надводних і підводних богів.
А дівчина немов оглухла. Зціпивши зуби, не звертаючи уваги на боцманські крики, вона уперто, з чоловічою твердістю перепилювала кістки, стягувала шкіру, зшивала, її вправні пальці, замазані кров'ю, ні на мить не припиняли роботи.
Очі в дівчини потемніли, через те бліде обличчя з різко окресленим червоним ротом здавалось особливо натхненним. Восьмьоркін дивився на неї з захопленням і, милуючись, думав: «1 є ж на світі отакі дівчата! А ми тільки плаваєм та плаваєм і не знаємо про них нічого. Навіть нашого хрипуна не боїться. Вона кого хочеш до рук прибере». Він не розумів і не помічав, що дівчина могла от-от знепритомніти.
Нарешті Ніна не витримала і сказала:
— Дайте йому передихнути! Не можна ж цілу годину мучити чоловіка.
— Обережніше з ним, — приєднався до прохання доньки і Віктор Михайлович, що подавав інструменти.
А дівчина робила своє далі, незважаючи на поради й прохання. Вона вирішила зробити зразу все потрібне, бо побоювалася, що не витримає ще одного такого напруження. Бували хвилини, коли Катя ладна була сісти отут, на землю, і розридатися. Але дівчина стримувала себе, до болю прикушувала верхню губу і лише рухом голови вказувала на потрібний їй інструмент. Одне промовлене нею слово могло б порушити рівновагу і викликати сльози. Вона більше за інших жаліла замученого катуванням моряка і тільки тому змушена була лишатися глухою до людського страждання.
Останню рану Катя перебинтовувала майже в гарячці. Потім вона випросталася, стягла з рук гумові рукавиці і сказала:
— Спокій… тільки спокій. І пити йому дайте.
Дівчина зробила кілька кроків, похитнулася і впала непритомна.
— Що з нею, га? — перелякався Восьмьоркін, розгублено дивлячись на всіх.
— «Що, що»! — перекривив його Сеня. — Це в тебе бегемотячі нерви, а вона людина. Краще візьми та віднеси на ліжко…
— Ти диви… справді непритомна, — здивувався Восьмьоркін, піднімаючи Катю. — «Така дівчина, а важить, як Сеня», — прикро встановив Степан. Він усіх людей поділяв за ваговими категоріями, як це робилося в боксі.
Більше вільних ліжок не було. Восьмьоркін, тримаючи дівчину на руках, дув їй в обличчя і легенько струшував, намагаючись вивести її з непритомності.
— Затрясе він її! — перелякалася Ніна. — Неси до мене в комірчину. Треба води й нашатирного спирту. Сенечко, допоможи мені. Їй важко дихати.
Але Восьмьоркін не підпускав Чижеєва.
— Відійди, впораємося без тебе.
Сеню ця грубість не образила; він зрозумів, що його друг закоханий.
Два дні після цього Восьмьоркін і Чижеєв схожі були на змучених служителів погано устаткованого госпіталю. Морякам хотілося підмінити дівчат у чорній і важкій роботі, дати їм змогу полежати і відпочити. На свої ж синці, рани та пухлини Восьмьоркін з Чижеєвим не звертали уваги.
Друзі не лише міряли температуру, давали ліки, міняли бинти хворим, але й виконували обов'язки санітарів, прибиральниць, прачок, коків та теслярів. Вони змайстрували нові койки на козлах, набили стружками плащ-палатки, зшиті на зразок матраців, продраїли піском, змили трьома водами і пролопатили палубу — дерев'яну підлогу печери.
Тремихач і Калузький весь цей час були біля корветтен-капітана. Вони його допитували, вносили корективи на карті і, задаючи на одну тему ледве не по сотні запитань, «виводили середню» — записували по можливості звірені відомості та писали доповідну в штаб.