Кравчихи-партизанки сяк-так зняли мірку із сонного моряка, покроїли йому з чорного трофейного сукна щось на зразок бушлата, величезні штани і в вісім рук почали шити.
Коли друзі прокинулися, то перед їх постелями вже лежали старанно випрасувані штани а під зрубом стелі висіли на палицях замість вішалок бушлати. Начищені товченою цеглою мідні ґудзики так сяяли, що від них, здавалось, можна було прикурити.
— Невже для нас? — здивувався Восьмьоркін, побачивши свого розміру бушлат.
— В нагороду за прекрасне регулювання, — відповів задоволений справленим ефектом Пунчонок.
Повеселілі друзі одяглися і одразу немов стали ставніші і красивіші.
— Оце коли б ще безкозирку та фланельку з гюйсом — прямо на парад тебе, Стьопо! — сказав Чижеєв.
— А бодай тебе… про безкозирку я й забув! — з прикрістю ляснув себе по лобі командир загону, що прийшов полюбуватися на моряків. — Є в нас безкозирки! Разом з документами вбитих зберігаються. Від ваших же севастопольських моряків зосталися. Хоробрі хлопці були, на весь зріст на фашистів ішли.
Він сам сходив у штаб і скоро повернувся з трьома безкозирками. На стрічках Сеня прочитав назви міноносців: «Бойкий», «Способный», «Бдительный». Від безкозирок ніби повіяло морем і чимось ще до болю рідним. Зринули в уяві красені-кораблі, Севастопольський рейд, чайки в висоті та бірюзове небо.
— Наша ескадра! — з гордістю заявив Чижеєв.
Він прикинув на свою голову всі три безкозирки — найбільшу, з золотим написом «Бдительный», Сеня віддав Восьмьоркіну, собі взяв безкозирку комендора з есмінця «Способный», а третю — простягнув Віті.
— Носи і тримайся сміливіше! — урочисто сказав він. — Юнгою будеш нашим.
Отож поверталися друзі не в стареньких ватянках, а в чорній, навіваючій на гітлерівців жах формі моряків. Випрасувані штани були заправлені в добрячі чоботи, безкозирки молодцювато зсунуті на брову, з-під бушлатів виглядали ножі та гранати, а поверх бушлатів висіли автомати і сумки з запасними дисками.
Підходячи до небезпечних місць, хлопці обмотали копита коням ганчірками, натертими отрутою Калузького, і, посідавши верхи, розтяглися в «кільватерну колону». Поперед усіх їхав Вітя на невеличкому кошлатому коникові, за ним Пунчонок із Сенею, а замикаючим сидів на товстоногому артилерійському битюзі Восьмьоркін. Автомати у всіх були напоготові.
Вони спокійною риссю пройшлися по вузькій ґрунтовій дорозі, вибралися на косогір, де недавно воювали з собаками, проминули балку, з ходу пересікли сіру стрічку приморської дороги. Тут, не помітивши нічого підозрілого, вони почали підійматися на гору…
І раптом, на перевалі, де стежка звертала наліво, почувся тріск, а потім шипіння.
Знизу раптом злетіли три освітлювальних ракети. А з кущів, мов пневматичні молотки, висікаючи різнобарвні іскри, застукотіли автомати.
Коні схарапуджено метнулися за скелю, і це врятувало друзів. Лише Восьмьоркінів битюг захрипів, незграбно спробував здибитися, але не зміг і звалився на бік. Степан встиг зіскочити з коня.
Сеня швидко спішився і, віддавши повід Пунчонку, підповз до Восьмьоркіна, який припав за конем, що конав у конвульсіях.
— Куди поранений?
— Та нікуди. Коня покалічило. Ніяк не можу примітити, звідки б'ють.
В небо звилися нові ракети. Друзі, миттю припавши до землі, сховалися за тюками і крупом підстреленого коня. Вогняні траси з свистом пройшли над ними.
— Підмогу викликають, — збагнув Сеня і несподівано запропонував Восьмьоркіну: — Тікай на моєму білолобому, а я прикрию вас. А то печеру вислідять.
— Він прикриє! — обурився Восьмьоркін. — А я що, без рук, без ніг?
Він навів автомата на кущі, з яких вилітали ракети.
— Будь людиною, Степане, — умовляв далі Чижеєв, заготовляючи гранату. — В мене трудно поцілити, я втечу.
— Мій кінь упав, а не твій. Значить, мені зоставатися, — зі злісною упертістю заявив Восьмьоркін. — І не чіпляйся, іди геть! Через тебе всіх переб'ють. Швидше жени коня.
Восьмьоркін дав дві короткі черги по кущах. Відтіля відповіли затяжними трасами.
— Ага!.. Ось де ви! — пробурчав Степан і дав ще чергу.
Побачивши, що розізленого моряка не вмовити, Чижеєв спересердя підвівся на весь зріст і метнув гранату. В момент вибуху він пригнувся і перебіг за виступ скелі, де ховалися Пунчонок з Вітею.