— У нас більше інвалідів, ніж вояк, — збентежено зауважив Тремихач.
— Нам досвідчені і сміливі моряки потрібні, — не зважаючи на ці слова, продовжував начальник штабу, — доведеться морем перекидати замалим не всіх людей. Якщо в вас недостатньо сил, можемо дати шаланду і рибалок на підмогу.
— Тихоходи нам тільки заважатимуть, — втрутився в розмову Кльоцко. — Шаланду швидше помітять, і морока з нею. Без рибалок обійдемося. Введемо в стрій трофейний торпедний катер. Він майже на ходу. Скільки чоловік треба буде перекидати за піч?
— Сотень дві-три.
— Кількома рейсами заберемо. Ну, в разі нападу з моря — бій приймемо.
— Ні, постарайтеся якось без бою, — заперечив начальник штабу. — В цих операціях наш основний козир — скритність. Товариш Василь залишається з вами. Він буде керувати операціями по перекиданню та підтримуватиме зв'язок з нами і воюючими загонами. З ним залишаємо вам і короткохвильову рацію. Ця рація повинна діяти не з печери, а з моря або з берега. Ясно, товариші?
— Цілком.
— Забирайте з берега трьох хворих, матраци, медикаменти, шість бочок пального і чекайте сигналу. Пам'ятайте: стара печерна радіостанція нічого не передає в ефір. Питання до мене будуть?
— Ви бува з Військовою Радою не зв'язані? — запитав Кльоцко.
— З Військовою Радою зв'язаний лише командуючий усіма партизанськими загонами.
— Тоді прошу передати через нього на ескадру, що мічман Кльоцко і матроси Чижеєв, Восьмьоркін і Чупчуренко не загинули і не пропали безвісти, а воюють.
— Це вже ми зробили самі.
— Коли так, спасибі. Більше в мене нема ніяких прохань. Воювати й тут можна.
Розділ сімнадцятий
Печера поступово перетворювалася в підземний партизанський лазарет. На всіх дерев'яних настилах лежали матраци, на яких стогнали й марили поранені. Це були жертви великої фашистської облави. Убитих партизанів закопували на місці, а поранених дикими стежками переправляли до моря.
Хворих обслуговували Катя та двоє легко поранених у ноги партизанських хірургів. Стіл Калузького став зватися «операційною», Нінина комірчинка — «аптекою». Тут готували ліки, дезінфікували інструменти, прали бинти.
Восьмьоркін майже не бачився з дівчиною. На трофейному катері, якому дали назву «Чеем», він водночас обіймав чотири посади: був боцманом, сигнальником, кулеметником і, коли треба, рульовим. Вільного часу не лишалося. Разом з Калузьким, Сенею і Вітею вони виходили на «Чеемі» вслід за «Дельфіном» в указані пункти, забирали в темряві партизанів, що пробиралися до моря, і перекидали їх до Пустельникової скелі. Звідтіля лісові мешканці міжгір'ями та стежками над урвищем без перешкод просочувалися в тили каральних загонів. А друзі на катерах вирушали за новою партією або в печеру.
Вдень вони висиплялись, мили палуби катерів, приводили в порядок механізми, викачували воду і заправлялись пальним, щоб вночі знову бути в хвилинній готовності.
Ночі, на щастя, стояли темні. Видимість була не більше двох-трьох кабельтових. Свіжа погода заглушала шум гвинтів і моторів. Сім походів пройшли щасливо, катери ні разу не попали під промінь прожекторів і непомітно проскакували повз берегові батареї. Тільки під час восьмого рейсу «Дельфін» несподівано налетів на фашистський сторожовик, що патрулював біля берега. Сторожовик запитав пізнавальні.
На «Дельфіні» пасажирів ще не було. Щоб захистити від лиха «Чеем», що йшов позаду на значній відстані, Кльоцко просигналив ліхтарем щось схоже на «вєді» і наказав задраїти ковпаки.
Фашисти, прочитавши неправильну відповідь, пострілом з гармати запропонували зупинитися. Але Кльоцко був упертий. Він посилав у темряву найбезглуздіші сигнали і не поспішаючи відходив у море.
Сторожовик рвонувся в погоню за катером і вже хотів дати другий постріл, як дивний корабель несподівано збурив воду, зробив незрозумілий зигзаг і розвинув таку швидкість, що його не можна було ні накрити залпом, ні наздогнати.
Незабаром, ніби розчинившись у піні, він зовсім зник у темряві.
Сторожовик понад годину кружляв у морі, сподіваючись натрапити на слід зниклого судна, і посилав по радіо попередження в ближчі бази.
А «Чеем» тим часом встиг без перепон підійти до скелястого берега, захопити схованих партизанів і вернутися з ними.
Другого дня в морі з'явилося близько десятка курсуючих вздовж берега торпедних і сторожових катерів. Два з них було видно із спостережного пункту печери. Вони дрейфували за десять-п'ятнадцять кабельтових. Виходити в море було небезпечно. Вхід у печеру був контрольований з обох боків.