Тепер поблизу печери часто з'являлися фашистські патрульні катери. Це було вірною ознакою того, що морем пройде караван.
Фашисти відправляли на схід самохідні баржі з солдатами і вантажем, а назад тягли поранених і підбиті обгорілі кораблі.
— Шкода, що в нас одна торпеда, — вдивляючись у караван, бідкався Кльоцко. — Ми б тут чимале кладовище кораблів зробили.
Вітя, як було домовлено, з'явився під скелею четвертої ночі. Хлопчик приніс немаловажні повідомлення. Після великої облави фашисти помітно заспокоїлися. Менше було обходів, лише на перехрестях доріг, як і раніше, стояли посилені патрулі. Жителі, які лишилися, одержали паспорти або такі номери, з якими можна було знову ходити з села в село.
Разом з цими відомостями він приніс і дві записки від Ніни. Одну записку він при всіх вручив Тремихачу, а другу — потай передав Сені.
Батькові Ніна писала:
«Любий мій! Не турбуйся. Мені вже легше і поки що ніщо не загрожує. Повідомляю найважливіше.
1. Цілком здорова й бадьора.
2. Із лісу прибуло багато поранених гітлерівців. Кажуть, що деякі села зовсім знищені. Але про партизанів ніяких вісточок. Есесівці привезли з собою тільки сім чоловік убитими: п'ять чоловіків та дві жінки. Їх виставили розіп'ятими на базарному майдані з плакатом: «Ватажки банди Ч. М.» Серед убитих нібито й командир загону. У флотській формі нема нікого. Поряд фашисти прибили об'яву російською й німецькою мовами, що за спійманого партизана будь-якій особі буде видано десять тисяч марок або ділянку землі з виноградником.
А мені доводиться за цими бандитами прибирати, мити підлогу й ганчірки, розносити кип'ячену воду. Отрути б їм насипати. До речі, нагляд за нами ослаб. У вільний час ми вже навіть можемо вибігати за ворота, сходити на базар. Солдати з караульної служби знають нас усіх в обличчя.
У мене виникла думка: чи не може Микола Дементійович придумати якусь пекельну машину, щоб можна було пронести її разом з доріжками в підвал. У нас у великому залі влаштовують по середах та суботах концерти і показують кінокартини гарнізонному начальству. Збирається близько чотирьохсот чоловік. Нас у цей час із підвалу виганяють. Ми маємо право йти або до дівчат, що миють посуд, або стояти на концерті за останніми рядами, де сидять солдати. Але можемо і непомітно зникнути. Біля кухні — величезна помийна яма за цегляним муром. Сміття в неї висипається через дірку по жолобку. Тут неважко вибратися на волю. Можу взяти з собою ще двох дівчат. Чим скоріше ви все зробите і передасте Вітею, тим швидше ми з'явимось у вас. Тікати, не помстившись за наших, — злочин.
Дуже хочу всіх вас бачити, розігнутися і стати людиною.
Тисячу разів цілую. Ніна».
— Страшенно необережні жінки, — зауважив Калузький. — Хіба можна такого листа посилати відкритим текстом? А якби Вітю спіймали?
— Я б ізжував записку, — відповів хлопчик. — Так ми з Ніною договорилися.
— Ага, — значить, вона тебе попередила! Це трохи виправдує її необережність. Доведеться подумати про її пропозицію. Як ви, Вікторе Михайловичу, дивитеся на всю цю витівку?
— Одно для мене ясно, що їй необхідно якнайскоріше іти звідти, — сказав Тремихач. — Боюсь, що моя донечка немало дурниць накоїть. Та й нам без жінок важко біля хворих ходити. Все треба старанніше продумати і, якщо ми зважимося на диверсію, розробити детальну інструкцію. Вітя — хлопчина кмітливий, він їм допоможе.
Записка, адресована Сені, була небагатослівна:
«Любий мій! Весь папір я витратила на лист стареньким, тому на твої запитання і доручення відповідаю коротко: про Восьмьоркіна нічого не чути. З Катею, здається, біда. Постараюся ще щось дізнатися. Страшно навіть подумати про їх смерть.
Те, що я намітила, виконати дуже важко. Але ми зважились: смерть за смерть. Підганяй наших, швидше побачимося.
Як я боюся втратити тебе! Прошу не ризикувати і не з'являтися до нас, самі вирвемося, а ти підбирай нас із моря. Сподіваюся, що ти будеш розумником. Доручи все Віті, йому легше до нас пробратися.
Твоя Н.».
Новий начальник, присланий командуванням СС на місце Штейнгардта, який так таємниче зник і так трагічно закінчив своє існування, був огрядний швабський барон полковник фон Шаллер. Він склав цілком обгрунтоване донесення, в якому переконував начальство в тому, що небезпека в його районі ліквідована. Перелік спалених сіл, цифри повішених кримчан, вирубаних вздовж дороги смуг лісу, висаджених у повітря і вщент покромсаних землянок зробили документ досить переконливим. Але сам полковник не був спокійний, як не були спокійні і солдати, що брали участь в облаві.