Несподіваний влучний удар у рот змусив його змовкнути на півслові. Потім було нанесено сильний удар в щелепу. Гестапівець захлинувся солоною слиною. Серце обер-лейтенанта нерівно забилося. Він похитнувся і повис на Восьмьоркіні, скривавивши йому груди. Моряк гидливо відштовхнув гестапівця від себе і ще раз ударив «дуплетом» у скроню і шию…
Ворбс відлетів до канатів і ледве встояв на ногах. Але тут йому на підмогу підоспів суддя. Він щосили загорлав на росіянина і припинив бій нібито через те, що Восьмьоркін зробив заборонений удар по потилиці.
Зал на репліку судді відгукнувся гулом, подібним до глухого гарчання. Якісь друзі Ворбса схопилися з місць.
Восьмьоркін не розумів вигуків гітлерівців, але відчував, що його залякують, погрожують розправою. Не почуваючи себе винним у порушенні спортивних правил, він проте насторожився і ладен був зустріти кожного з цих тварюк страшним ударом.
Ніна, про всяк випадок, намацала під жакеткою пістолет. І в цей час дівчина побачила, як Ворбс, очунявши, без сигналу, з нахиленою головою кинувся на Восьмьоркіна…
Ніна скрикнула, попереджаючи друга. Степан відскочив назад. Гітлерівець, тільки трохи зачепивши його за плече, пролетів мимо. А коли він повернувся на сто вісімдесят градусів для повторення маневру, то натрапив на такий удар, від якого в очах стемніло…
Закриваючи обличчя рукавицями, Ворбс відкинувся спиною на канати в кутку і, обм'якнувши, сповз додолу…
Від нокаута гестапівця виручив гонг, який передчасно сповістив про кінець раунду. Рятуючи становище, гітлерівці без сорому порушили правила. І ніхто з залу не протестував. Присутні готові були кинутися на сцену і розірвати полоненого, який насмілився збити з ніг обер-лейтенанта. Правда, при думці: «А що коли мені такий матрос у лісі стрінеться?» у багатьох із них по тілу мороз пішов, але тут, у натовпі, вони вдавали з себе хоробрих.
Ворбса підхопили секундант і, посадовивши на місце, взялися масажувати м'язи, охолоджувати мокрими губками скроні, потилицю, серце. А в Восьмьоркіна навіть не було краплі води, щоб промочити повний липкої слини рот.
Ніна махала на нього хустиною і, мало не плачучи у відчаї, шепотіла:
— Поб'єш, Стьопо, поб'єш його… А потім їм не до нас буде. Все гаразд… Хоч би встигнути!
Перерва затяглася довше, ніж звичайно. До вибуху зоставалося чотирнадцять хвилин. А секунданти ще метушилися біля Ворбса. Ось один з них відійшов, і Ніна помітила, як другий з злодійкуватою поквапливістю зав'язував праву рукавицю Ворбса. Дівчина зрозуміла, що вони пішли на якусь нову підлоту. «Мабуть, поклали свинець», догадалась вона. І нікому було скаржитися, протестувати.
— Бережись правої рукавиці… Кінчай у цьому раунді. Через десять-дванадцять хвилин все тут полетить у повітря, — приймаючи табуретку, встигла шепнути вона Степанові.
Восьмьоркін не зрозумів, чого через десять хвилин полетить у повітря, але свідомість того, що судді шахрайською махінацією дали Ворбсові очуняти від нокдауна, змусила його зібрати свою волю і силу.
Ворбс у третьому раунді діяв більш обдумано і обережно. Він ніби заново починав бій, проводив обманну розвідку лівою рукою, а праву тримав для вирішального удару. Він уже не гарцював перед Степаном, а, пильно стежачи за ним, лише похитувався і зрідка перебирав ногами.
У залі стало дуже тихо. Всі відчули, що наступає кульмінаційний момент: зловісний спокій Ворбса, напружені пози суддів і секундантів віщували щось особливе. Ворбс не простить нокдауна! Зараз затріщать у росіянина вилиці і кістки. Він неживий покотиться по рингу. Непокірний дух буде вибито. Але хто ж почне перший?
Восьмьоркін лише на мить відкрив правий бік грудей, щоб перевірити правильність Ніниної здогадки, і зразу відчув такий твердий запаморочливий удар, немов йому в груди з розмаху садонули каменем.
Він відповів Ворбсу двома сильними «гаками». Але від нового удару в сонячне сплетення у Восьмьоркіна перехопило подих. Він упав на коліна, обличчя глядачів розплилися жовтими плямами і шалено завертілися перед ним.
«Невже кінець?» подумав він.
Зал ревів від захвату…
«Невже не встану? Чому не лічить секунд суддя?»
Суддя не припиняв бою. Він дав можливість Ворбсу підскочити до зваленого моряка і вдарити в обличчя.
Ринула кров. «Значить, без правил… Суддя дозволяє бити лежачого. Встати, негайно встати!»
Зібравши рештки сил, стоячи на колінах, моряк відхитнувся назад і, уникаючи кулаків, юркнув під руку противника… Він знову був на ногах.
З повороту, вкладаючи в удар всю вагу свого тіла, Восьмьоркін різким «гаком» в щелепу кинув Ворбса на землю. Потім Степан зробив два кроки, похитнувся і, немов спіткнувшись, упав сам.