Розгублений суддя почав було лічити секунди, але зразу ж передумав. За допомогою секундантів він підвів на ноги нічого не тямлячого обер-лейтенанта і, оголосивши принишклій публіці, що росіянин дискваліфікується за неправильні удари, підняв догори шкіряний кулак Віллі Ворбса.
Пролунали несміливі аплодисменти, але їх ту ж мить заглушили тупіт і голоси несамовитих від люті друзів Ворбса, які злилися в ціле обурене виття:
— На шибеницю руського!
Для втихомирення залу змушений був підвестися полковник, йому ще потрібен був полонений, і він роздратовано закричав на своїх солдатів і офіцерів, закликаючи їх до порядку.
Завіса на сцені вмить закрилася. Лютий суддя, сердито штурхнувши Восьмьоркіна, який ще не отямився, наказав тут же надіти на нього наручники і вивести з рингу разом з дівчиськом.
Шестеро дужих гестапівців зірвали з Восьмьоркіна рукавиці, стиснули зап'ястя рук залізними браслетами і поволокли його разом з Ніною в роздягальню.
Вартовий розчинив перед ними двері. Гестапівці кинули Восьмьоркіна на підлогу і так штовхнули дівчину в спину, що вона перекотилася через Степана і боляче вдарилася плечем об парту.
Дівчина стримала стогін. Вона ні на мить не забувала про вибух і, притиснувшись до підлоги, з зажмуреними очима чекала, коли пролунає вибух. Але будинок стояв собі на місці.
Гестапівці, які приволокли їх в роздягальню, вийшли в коридор. У кімнаті зоставалося лише двоє автоматників, один стояв біля дверей, другий — біля вікна.
«Невже зіпсувався механізм у годиннику? — подумала Ніна. — А втім, ще не менше п'яти хвилин лишилося. Якщо дати Стьопі пістолет… Вікно невисоко, можна вискочити».
Вона кинулася до одягу моряка, але вартовий загородив їй дорогу і грубо пхнув на місце.
— Штіль!
Дівчина бачила, як звівся Восьмьоркін, як важко сів на лаву. Скривавлене обличчя його було змучене. Ніна відійшла в куток і закашлялася. Треба було непомітно дістати з-під кофточки пістолет.
Восьмьоркін ще й досі не тямив, що з ним сталося. Тільки натужний, неприродний кашель дівчини змусив його подумати: «Бідна Ніна, вона ж бо через мене тут. Чим зарадити?»
Степан квапливо почав одягатися. Короткий стальний ланцюжок наручників зв'язував рухи і дратував своїм дзвоном. «Ланцюг не товстий… може, вдарю об ріг парти та й розірву», подумав він. І в цю мить побачив, як автоматник, що стояв біля вікна, із злорадісним обличчям підкрадається до дівчини ззаду. Восьмьоркін з місця кинувся на гестапівця, збив його з ніг і, підминаючи під себе, потягся пальцями до горла.
Здоровенний автоматник, звиваючись долі, заверещав. Другий вартовий умить скинув автомат, але розрядити його не зважувався, боячись поцілити в гітлерівця.
Ніна вистрелила.
Вона не зрозуміла, чи разом з пістолетним пострілом, чи трохи пізніше будинок здригнувся, наче під ним гойднувся грунт, і освітився на мить багровим світлом. Її підхопило гарячим вітром, підняло і кинуло під лаву…
Відразу стало темно. Почувся протяжний тріск, скреготіння. Ніні здалося, що на неї з гуркотом падають стіни, перекриття, залізо й каміння. Вона скрутилася в клубочок.
Потім гуркіт стих, тільки щось іще сипалося зверху, і звідкись із глибини чутно було стогін і невиразні голоси.
Не відчуваючи болю, дівчина розплющила очі і побачила крізь вікно зорі.
В кімнаті було повно їдкої пилюки. Пахло горілим.
Ніна спробувала встати. Під ногами захрустіли побиті шибки.
Натикаючись у темряві на якісь речі, вона почала пробиратися до того місця, де, як вона гадала, мав бути Восьмьоркін.
— Стьопо! — півголосом покликала вона.
В кутку хтось заворушився. «Чи не гестапівець бува?» подумала дівчина, вдивляючись у темряву.
З-під уламків виліз і звівся, весь білий од вапняного пилу, моряк. Ніна впізнала його по росту.
— Ти цілий?
— Що трапилося? — запитав він. — Чому двері зірвані?
Ніна схопила Восьмьоркіна за руку й потягла до вікна. Вона почула дзенькіт наручників.
— Ти скований… як же тікати?
— Нічого, вилізу.
Восьмьоркін підсадив її на підвіконня. Ніна стрибнула на землю і перебігла до загорожі.
Двір був весь огорнутий димом. В напіврозваленому будинку лупали крики й стогін, тріщав вогонь. У глибині подвір'я метушилися якісь люди з ліхтарями.
«До помийної ями не можна, — міркувала Ніна. — А тут мені не пробратися, високо дуже…»
Вона підскочила, щоб учепитися за край кам'яного муру, але руки зірвалися, і дівчина впала додолу.