Другого дня група підривників Калузького пробила старий вихід на сушу. Партизани повернулися з роботи, сп'янілі від сонця й весняного повітря. Вони принесли з собою оберемки гілок з набубнявілими липкими бруньками. В печері запахло лісом, смолою і медом.
Микола Дементійович нарешті перестав економити акумуляторні батареї. Вечорами загув гучномовець. Москва, що не день, то повідомляла нові радісні вісті. Печеру сповнювали переможні салюти. Радянська Армія по весняному бездоріжжю, по грязюці гнала окупантів з України. Уже був визволений Миколаїв. Війська відходили далі й далі на захід. А Крим усе ще був у руках гітлерівців.
— Коли ж буде сигнал? Чи скоро вийдемо з підземної нори? — запитували один одного партизани.
У вільні години вони старанно чистили зброю, лагодили черевики, підганяли амуніцію, готувались до походів.
І ось, нарешті, одної ночі штаб партизанського загону передав шифровку:
«Гітлерівці спішно вантажаться на транспорт. Вони стоять за мисом на рейді. Зробіть усе можливе, щоб окупанти безкарно не втекли. Днями розпочнемо. Переправте для інструкцій зв'язкового. Василь».
— Здається, почалося, — сказав Тремихач. — Як же не дати їм вантажитися? Може, спробуємо торпеду? — звернувся він до мічмана.
— Я про неї теж подумав, — відповів Кльоцко. — Найзручнішу нагоду використати для діла. Але що ж ми придумаємо? У них, видно, круговий дозор, інакше не наважились би. Розвідати добре б.
— А що коли ми розіграємо спершу вдаваний напад? — роздивляючись карту району, продовжував розмірковувати він. — «Дельфін» для такого діла годиться. Підійдемо з шумом на траверзі. Вони нас в прожектор схоплять. А ми зманевруємо. Катери, звичайно, кинуться навздогін. І ось тут із засади «Чеем» з торпедою вискочить. Йому краще із східного боку вичікувати, на їхньому мінному полі. Менше дивитись туди будуть. Товаришу Восьмьоркін, зможете підійти на близьку дистанцію, щоб не змазати?
— Зможе, — поспішив відповісти за Восьмьоркіна Чижеєв. — Якщо треба, головою в транспорт стукнеться. Він тепер злий.
— От цього я й боюся. Шалені ви дуже. Старики чистіше зробили б, та маневрувати на «Дельфіні» нема кому. Ви й там на рожен полізете.
— Справимося, товаришу мічман, — сказав Восьмьоркін. — Чижеєву все жарти, а мені не до них. А як боїтеся, що народ згублю, то дайте одного моториста і Чупчуренка. Більше мені нікого й не треба.
— І цих треба зберегти, — сказав Кльоцко. — Для охолодження характерів ставлю відповідальним на катері Миколу Дементійовича. Слухати його, як мене.
Докладно домовившись про взаємодію, боцман повів усіх на вантаження торпеди.
Уклавши торпеду на місце, моряки обережно вивели «Чеем» із печери і повним ходом пішли до туманного горизонту. «Дельфін» мав вийти трохи пізніше.
Восьмьоркін був біля торпеди, Чижеєв з Чупчуренком діяли внизу, а Калузький вів катер. З перестороги, щоб передчасно не бути поміченим з мису, він зробив велике півколо і найменшим ходом почав підходити із східного боку до бухти. Ця ділянка моря була густо замінована. Після допиту Штейнгардта Калузький знав, що міни виставлялися проти великих кораблів, а катер з малою осадкою може спокійно пройти над ними. Його могла пошкодити лише випадкова міна. Про всяк випадок він викликав нагору Чупчуренка і звелів йому лягти на ніс катера — вести спостереження за морем.
Ніч була тиха й тепла. Затуманена поверхня моря ледве колихалася. Катер ішов затемненою частиною моря, притискуючись до берега.
Призначений час уже наближався, а Микола Дементійович усе не бачив транспорту.
— Молодші, у вас очі кращі, беріть-но біноклі, — попросив він. — Зовсім нікудишні очі в мене.
Всі почали вдивлятися в неясну далечінь. Мотор, працюючи на малих обертах, ледь чутно збивав воду гвинтом.
— Бачу транспорт! — нарешті сказав Чупчуренко. — Справа по носу силует двопалубного корабля.
— Правильно, — підтвердив Восьмьоркін. — А лівіше від нього — катер і ще якась посудина.
— Застопорити хід! — наказав Калузький.
Несподівано з кінця мису злетів тонкий промінь прожектора і неспокійно заметався по поверхні моря. За ним з берега простяглися й інші, сильніші світляні щупальця. Вони в одному місці схрестили свої леза, і там, в голубому потоці світла, вирізнився темний силует «Дельфіна».
«Наші», зрадів і водночас занепокоївся Микола Дементійович. Він бачив, як «Дельфін» зник, немов розтанувши у воді, і як на його місці в світляних смугах промайнули і швидкохідні катери, здіймаючи іскристу піну. Почулась часта стрілянина.