Я поглянула на миротворців. Чоловік усміхався, але жінку мені переконати не вдалося.
— Що в торбі? — різко запитала вона.
Вона, звісно, сподівалася знайти дичину чи рослини з лісу. Але я вивалила вміст торби на стіл і мовила:
— Дивіться самі.
— Як вчасно! — зраділа мати, побачивши бинти. — Ми майже все витратили.
Піта підійшов до столу і розгорнув мішечок із цукерками.
— О, м’ятні! — всміхнувся він і вкинув одну до рота.
— Це моє, — сказала я і спробувала вихопити в нього мішечок.
Піта кинув його Геймітчу, а той запхав собі в рот жменю цукерок, а тоді жбурнув мішечок усміхненій Прим.
— Ніхто з вас не заслуговує на цукерку! — сказала я.
— Чому це? Бо ми маємо рацію? — відповів Піта, пригортаючи мене. Я скрикнула від болю в куприку. І миттю вдала, що це вигук обурення, але по очах Піти збагнула: він здогадався, що я травмована. — Добре-добре. Прим сказала — на заході. Я точно чув: на заході. Ми всі тут недоумки. Так краще?
— Так набагато краще, — сказала я, відповідаючи на його поцілунок.
Я подивилася на миротворців, неначе тільки зараз про них згадала.
— У вас, здається, для мене повідомлення?
— Так. Від старшого миротворця Треда, — відповіла жінка. — Ви маєте знати, що відтепер огорожа навколо Округу 12 буде під напругою двадцять чотири години на добу.
— А хіба раніше напруги не було? — безневинно перепитала я.
— Він гадав, ви схочете переказати це своєму двоюрідному брату, — провадила жінка.
— Дякую, я перекажу йому. Гадаю, тепер, коли недогляд виправили, ми спатимемо значно спокійніше.
Звісно ж, я усвідомлювала, що граюся з вогнем, але відчула моральне задоволення.
Жінка зціпила зуби. План не спрацював, але як діяти далі, її не проінструктували. Вона коротко кивнула мені й пішла, і чоловік попрямував за нею. Коли мати зачинила за ними двері, я безсило сперлася на стіл.
— Що таке? — спитав Піта, підтримуючи мене.
— Я забила ліву ногу. П’ятку. Та й у куприка був невдалий день.
Піта допоміг мені дошкутильгати до крісла-гойдалки, і я повільно опустилася на м’яку подушку. Мати допомогла мені зняти черевики.
— Що з тобою трапилось?
— Я послизнулась і впала, — сказала я. Чотири пари очей з недовірою втупилися в мене. — Надворі слизько.
Ми всі чудово знали, що будинок прослуховується і розмовляти відверто — небезпечно. Не тут і не зараз.
Знявши з мене шкарпетки, мати почала обмацувати п’ятку, і я здригнулась від болю.
— Тут, може, й перелом, — зробила вона висновок і почала перевіряти другу ногу. — А тут, здається, все гаразд.
На куприку був тільки великий синець.
Прим відіслали по мою піжаму й халат. Коли я переодягнулася, мати зробила мені на ліву п’ятку холодний компрес і поклала під ногу подушку. Поки всі обідали за столом, я з’їла три тарілки тушкованого м’яса і півбуханця хліба. Я дивилася на вогонь і думала про Твіду й Бонні та сподівалася, що лапатий мокрий сніг замів мої сліди.
Підійшла Прим і всілася поряд на підлозі, схиливши голову мені на коліна. Ми смоктали м’ятні цукерки, я заправляла її русяве волосся за вуха.
— Як школа? — спитала я.
— Все добре. Сьогодні ми вивчали побічні продукти вугільної промисловості, — відповіла вона мені. Якийсь час ми дивилися на вогонь. — Ти збираєшся приміряти весільні сукні?
— Не сьогодні. Може, завтра, — відповіла я.
— Почекай, поки я повернусь додому зі школи, гаразд? — попросила вона.
— Певна річ!
«Якщо мене доти не заарештують», — промайнула думка.
Мати дала мені горнятко ромашкового чаю зі снодійним сиропом, і мої повіки миттю почали опускатися. Вона перев’язала мені ногу, і Піта зголосився провести мене до ліжка. Я спробувала іти, спираючись на його плече, але мене так хитало, що він підхопив мене на руки і поніс сходами нагору. Він запнув мене ковдрою, побажав мені на добраніч і вже підвівся, щоб іти, але я зловила його за руку. Побічний ефект снодійного сиропу полягає в тому, що він, як горілка, розв’язує язика. Але я справді не воліла, щоб Піта йшов. Хотілося, щоб він заліз до мене в ліжко, щоб побув зі мною, коли я знову опинюся в полоні нічних кошмарів. Але, сама не знаю чому, я була переконана, що не маю права його про це просити.
— Не йди ще. Залишися, поки я не засну, — промовила я.
Піта присів на краєчок ліжка, зігріваючи мою руку обома долонями.
— Я вже гадав, ти знову передумала. Коли ти запізнилася на вечерю.
Я вже дрімала, але здогадалася, що він має на увазі. В паркані ввімкнули напругу, мене нема, на мене чекають миротворці — Піта, либонь, подумав, що я втекла з округу — можливо, з Гейлом.