Ми вже рушили до зони, де навчали будувати житло, Вариста зупинилась і пильно подивилась на трибуну, де продюсери їли, пили, спілкувалися та зрідка поглядали на нас.
— Подивіться, — промовила вона, непомітно кивнувши на них. Я підвела очі й побачила Плутарха Гевенсбі в розкішній пурпуровій мантії з хутряним комірцем — це означало, що тепер він старший продюсер. Він їв індичу ніжку.
Я не зрозуміла, чому це так здивувало Варисту, але зауважила:
— Так, цього року його призначили старшим продюсером.
— Та ні. Дивись, ось там, у кутку столу. Це ж... — почала Вариста.
Біпер примружив очі й поглянув понад окулярами.
— Це ж можна побачити неозброєним оком.
Я спантеличено вдивлялась у вказаному напрямку. І раптом теж побачила. В кутку столу ділянка завбільшки шість на шість дюймів заледве не вібрувала. Ніби повітря пульсувало невидимими хвилями, викривляючи ріг дерев’яного столу й бокал вина, який хтось поставив на край.
— Силове поле. Між нами та продюсерами провели силове поле. Цікаво, навіщо це? — здивувався Біпер.
— Либонь, від мене ховаються, — зізналась я. — Минулого року я на тренуванні пустила в них стрілу.
Біпер і Вариста здивовано втупились у мене.
— Мене спровокували... До речі, а всі силові поля мають такі точки?
— Тільки в слабких... — почала Вариста тихо.
— Місцях, — закінчив Біпер. — Узагалі-то поля повинні бути цілком невидимі.
Я хотіла розпитати більше, та оголосили обід. Я пошукала очима Піту, але він спілкувався з десятком переможців, тож я вирішила пообідати зі своїми новими приятелями з Округу 3. Може, ще й Сія до нас приєднається.
Коли ми дісталися обідньої зони, виявилося, що Пітина команда має інші наміри. Вони стягли всі маленькі столики докупи й об’єднали їх в один великий стіл, тож нам усім доведеться обідати разом. Що ж мені робити? Навіть у школі я уникала обідів за загальним столом. Відверто кажучи, мабуть, я б сиділа сама, якби Мадж за звичкою не приєднувалась до мене. Думаю, я б не відмовилась обідати з Гейлом, але він був на два класи старший за мене, тож розклад наших обідів ніколи не збігався.
Я взяла тацю і вирушила вздовж візочків, заставлених їжею. Піта наздогнав мене десь біля печені.
— Як справи?
— Добре. Нормально. Мені подобаються переможці з Округу 3, — відповіла я, — Вариста й Біпер.
— Справді? — перепитав він. — Інші з них глузують.
— І чому це не дивує мене? — промовила я.
Я згадала, як у школі Піту завжди оточував натовп друзів. Узагалі дивовижно, як це він звернув на мене увагу, а не подумав, як усі, що я дивачка.
— Джоанна дала їм прізвиська — Клепка і Вольт, — розповів він. — Вона Клепка, а він Вольт.
— Отже, я була дурепою, думаючи, що вони можуть стати нам у пригоді. А все через те, що Джоанна Мейсон щось там сказала, перед рукопашною намащуючи собі цицьки олією, — огризнулась я.
— Власне, я думаю, що ці прізвиська в ужитку вже багато років. Я не хотів нікого образити. Я просто поділився з тобою тим, що дізнався, — виправдовувався він.
— Якщо хочеш знати, Вариста й Біпер дуже розумні. Вони винахідники. Вона неозброєним оком визначила, що між нами й продюсерами встановлене силове поле. І якщо ми маємо здобути союзників, я хочу, щоб ними стали Вариста й Біпер, — я жбурнула ополоник назад у каструлю з печенею, заляпавши нас обох підливою.
— Чому ти розгнівалася? — спитав Піта, витираючи з сорочки підливу. — Через те, що я дражнив тебе в ліфті? Вибач мені. Я думав, ти просто посмієшся, і ми про це забудемо.
— Не в тому річ, — похитала я головою. — Тут усе вкупі.
— Дарій? — уточнив Піта.
— Дарій. Ці Ігри. Геймітч примушує нас шукати союзників, — перелічила я.
— Ти ж сама розумієш, що вдвох нам із тобою не впоратися, — промовив він.
— Знаю я, знаю. Мабуть, Геймітч має рацію, — відповіла я. — Не кажи йому, що я це визнала, але він зазвичай має рацію в усьому, що стосується Ігор.
— Врешті-решт, вирішальне слово щодо наших союзників скажеш ти. Але зараз я працюю над Чичем і Сією, — сказав Піта.
— Проти Сії я нічого не маю, але Чича нам не треба, — заперечила я. — Принаймні поки що.
— Ходімо пообідаємо в його товаристві. Обіцяю, я не дозволю йому ще раз тебе поцілувати, — сказав Піта.
Я старалась як могла бути приязною не лише з Чичем, але і з рештою трибутів. По обіді я рушила до зони, де розповідали про їстівних комах, разом із трибутами з Округу 8 — Цецилією, яка залишила вдома трьох дітей, та Вовном, старезним чолов’ягою, який недочував і, здається, взагалі погано тямив, що навколо коїться, адже раз у раз намагався запхнути собі в рот отруйного жука. Мені хотілось якось їм натякнути на те, що я зустріла в лісі Твіду й Боні, але я не знала як.