— Увімкнути його, містере Геммонд? — нетерпляче запитав Семмі Мундо.
— Вмикай, — сказав Ел. Роздумуючи про щось, він кинув монету Мундо, який спіймав її й почимчикував до телевізора.
Волтер В. Вейлз, юрист Ранситера, нервово вовтузився на стільці й крутив у своїх тонких аристократичних руках застібку від портфеля.
— Вам не варто було лишати містера Чипа в Цюриху, — врешті сказав він. — Без нього ми нічого не можемо зробити, а нам вкрай важливо подбати про всі питання, зазначені у заповіті містера Ранситера.
— Ви прочитали заповіт, і Джо Чип теж. Ми знаємо, кому, згідно з волею Ранситера, мало перейти керівництво фірмою, — відповів Ел.
— Але з юридичного погляду… — почав Вейлз.
— Він скоро буде тут, — різко перебив Ел. Ручкою він шкрябав безладні лінії довкола укладеного ним списку. З тривогою закінчивши виводити орнамент, він перечитав список ще раз.
Пересохлі сигарети
Застарілий довідник
Гроші, виведені з обігу
Зіпсута їжа
Реклама на коробці сірників
— Зараз я знову пущу цей список по колу, — сказав він уголос, — і ми подивимося, чи цього разу комусь вдасться побачити зв’язок між цими п’ятьма явищами… чи як їх краще назвати. Ці п’ять речей… — він махнув рукою.
— Неправильні, — мовив Джон Ілд.
— Зв’язок між першими чотирма простежити доволі просто, — озвалася Пет Конлі. — Але з сірниковою коробкою все складніше. Вона сюди не пасує.
— А дайте мені ту коробочку ще раз, — сказав Ел, простягаючи руку. Пет передала йому сірникову коробку, і він знову перечитав рекламу.
ДИВОВИЖНИЙ ШАНС НА УСПІХ ДЛЯ ВПРАВНИХ ЛЮДЕЙ!
Містер Ґлен Ранситер із мораторіуму «Любі браття» у Цюриху, Швейцарія, подвоїв свої прибутки всього за тиждень після того, як отримав наш безкоштовний набір зі зразками взуття та детальною інформацією про те, як продавати друзям, родичам і діловим партнерам наші справжні мокасини зі штучної шкіри. Попри те, що містер Ранситер зараз безпорадно заморожений в холодильному контейнері, він заробив чотириста…
Ел спинився. Він поринув у роздуми, водночас длубаючись нігтем в одному з нижніх зубів. «І справді, — подумав він, — рекламне оголошення — це щось інше. Все решта пов’язане зі старінням та занепадом. Але про цю рекламу такого не скажеш».
— Цікаво, — сказав він уголос, — що б трапилося, якби ми відповіли на оголошення. Тут зазначена адреса поштової скриньки у Де-Мойні, штат Айова.
— Ми б отримали безкоштовний набір зі зразками взуття, — відповіла Пет Конлі, — та детальною інструкцією щодо того, як…
— Можливо, — перебив Ел, — ми змогли б встановити контакт із Ґленом Ранситером. — Усі присутні, включно з Волтером В. Бейлзом, витріщилися на нього. — Я не жартую, ось, — він передав сірникову коробку Тіппі Джексон. — Напиши їм миттєве повідомлення.
— І що їм сказати? — поцікавилася Тіппі Джексон.
— Просто заповни бланк, — відповів Ел, а тоді запитав у Еді Дорн: — Ти впевнена, що ця коробка сірників була в твоїй сумочці ще з минулого тижня? Може, ти її десь підібрала сьогодні?
— Я поклала кілька таких коробок у сумочку минулої середи, — мовила Еді. — Як я вже казала, ця привернула мою увагу, коли я підпалювала сигарету, прямуючи до офісу сьогодні вранці. Вона, без сумніву, була у мене в сумочці ще до того, як ми полетіли на Місяць. За кілька днів до того.
— Із тією рекламою? — запитав її Джон Ілд.
— Я раніше ніколи не звертала уваги на те, що написано на коробках сірників. Це оголошення я побачила тільки сьогодні. Що було до цього — сказати не можу. Та й хто може?
— Ніхто, — мовив Дон Денні. — Ти як гадаєш, Еле? Жарт від Ранситера? Він надрукував їх перед смертю? Чи, може, це справа рук Голліса? Така собі збочена витівка… Адже ж він знав, що вб’є Ранситера? Знав, що коли ми помітимо цю коробку сірників, Ранситер уже лежатиме в холодильному контейнері в Цюриху, так як і написано в тому оголошенні?
— А як він міг знати, — запитав Тито Апостос, — що ми відвеземо Ранситера до Цюриха? А не до Нью-Йорка?
— Бо там Елла, — відповів Дон Денні.
Семмі Мундо мовчки стояв біля телевізора, розглядаючи п’ятдесятицентову монету, яку йому дав Ел. Його недорозвинене, бліде чоло зморщилося від збентеження.
— Що трапилося, Семе? — поцікавився Ел. Він напружився, передчуваючи нові неприємності.
— А хіба на п’ятдесяти центах не зображення голови Волта Діснея? — запитав Семмі.