Висушені останки Венді. Послідовність форм, які зазвичай змінюють одна одну, обірвалася. А остання форма виснажилася, не маючи за собою нічого, що б зайняло її місце: жодної новішої форми, жодного наступного етапу того, що ми звикли вважати розвитком. Напевно, саме це ми відчуваємо у старості: від такої відсутності настає занепад і згасання. Тільки цього разу все трапилося надзвичайно стрімко — всього за кілька годин.
Однак у цій стародавній теорії… Хіба Платон не вважав, що є щось, здатне пережити занепад, щось внутрішнє, що йому непідвладне? Древній дуалізм: тіло відокремлене від душі. З тілом відбувається те, що й трапилося з Венді, а душа — це пташка, яка покидає своє гніздо й летить деінде. Може, й так, — думав він. — Щоб відродитися знову, як і написано у „Тибетській книзі мертвих“. Це й справді так. Господи, я на це дуже сподіваюся. Бо в такому разі ми всі зможемо зустрітися знову — як і в тій казці про Вінні-Пуха, де в іншій частині лісу завжди гратимуться хлопчик і його ведмедик… — у категорії, — думав він, — що не підвладна смерті. Як і ми. Врешті ми всі опинимося поряд із Пухом у яснішому й тривкішому новому місці».
З цікавості він увімкнув доісторичний радіоприймач. Жовтий целулоїдний диск засвітився, приймач гучно загудів, і тоді серед статичного шуму й скрипу залунала станція.
— А зараз в ефірі «Сім’я Пеппера Янґа», — оголосив ведучий, і забулькотіла органна музика. — Спонсор нашої програми — Camay, ніжне мило для красивих жінок. Учора Пеппер довідався, що те, над чим він тяжко працював кілька місяців, зійшло нанівець через… — у цю мить Джо вимкнув радіо. «Мильна опера з довоєнного часу», — сказав він сам до себе, дивуючись. Що ж, це узгоджувалося з теорією регресу форм у цьому конаючому напівсвіті, чи чим би він не був.
Роззирнувшись, він побачив журнальний столик із ніжками в бароковому стилі та скляною стільницею, на якій лежав номер журналу Liberty, також випущений ще до Другої світової війни. Журнал містив розділ роману під назвою «Блискавка вночі», футуристичну фантастику, в якій йшлося про життя під час атомної війни. Він спроквола погортав сторінки, а потім знову оглянув кімнату, намагаючись розгледіти інші зміни.
Міцна, нейтрального кольору підлога перетворилася на широкі дошки з м’якого дерева. У центрі кімнати лежав вицвілий турецький килим, вкритий багаторічним пилом.
На стіні лишилася одна-єдина картина: чорно-білий естамп у рамі під склом, на якому був зображений конаючий індіанець, що сидів верхи на коні. Джо ніколи раніше її не бачив. Картина не пробуджувала у нього жодного спогаду. І до неї йому було цілковито байдуже.
Відеофон перетворився на чорний вертикальний телефон із підвішеною слухавкою. Без диска. Він зняв слухавку з гачка і почув жіночий голос:
— Номер, будь ласка.
Джо поклав слухавку.
Термостатично регульована система опалення, вочевидь, зникла. На іншому кінці вітальні він побачив газовий котел із великим бляшаним димоходом, що підіймався по стіні майже до стелі.
Зайшовши до спальні, Джо заглянув у шафу, трохи там покопирсався й підібрав собі новий гардероб: чорні оксфорди, вовняні шкарпетки, трикотажні штани, синю бавовняну сорочку, спортивну куртку зі шкіри верблюда й кепку. Для більш офіційних ситуацій він виклав на ліжко синьо-чорний двобортний костюм у тонку смужку, підтяжки, широку краватку з квітковим орнаментом та білу сорочку з целулоїдним комірцем. «Господи, — розпачливо сказав він до себе, натрапивши у шафі на сумку для гольфу з набором ключок. — Які релікти».
Чип знову повернувся до вітальні. Цього разу звернув увагу на місце, де раніше стояли компоненти його аудіосистеми: мультиплексовий FM-тюнер, поворотний круг із високим гістерезисом і невагомий тонарм, а також колонки, антени, багатоканальний підсилювач — усе це зникло. Натомість він побачив високу жовто-коричневу дерев’яну штуковину. Джо досить було поглянути на завідну ручку — навіть не піднімаючи кришки, він вже розумів, із чого тепер складається його звукова система. Бамбукові голки, ціла пачка, лежали на книжковій шафі біля «Віктроли». Поряд була також десятидюймова платівка на 78 обертів компанії Victor із записом Turkish Delight у виконанні оркестру Рея Нобла. Що ж, прощавай, колекціє касет і платівок.