Дядько та племінник вийшли з-за столу найкращими друзями, і Джек сів на диван поруч зі Страйком, щоб подивитися відкриття Олімпійських ігор. Вони безугавно теревенили до самого початку трансляції і серед інших висловили надію, що на церемонії будуть рушниці, гармати й солдати.
Ця безневинна згадка викликала в пам’яті Страйка Джаспера Чизвелла і те його роздратування, яке, за словами Робін, викликала відмова показати військову міць Британії на найбільшому стадіоні нації. Негайно згадався і Джиммі Найт — чи він теж десь сидить перед телевізором, готуючись тішитися з того, що таврував як карнавал капіталізму?
Грег передав Страйкові пляшку «Гайнекену».
— Починається! — радісно сказала Люсі.
Трансляція наживо почалася з відліку. Минуло кілька секунд, і чергова кулька з цифрою не луснула. «Тільки б не налажали»,— подумав Страйк, раптом забувши про все на хвилі патріотичної параної.
Але церемонія відкриття виявилася настільки далека від лажі, що Страйк лишився дивитися до кінця, свідомо не встиг на останній поїзд і прийняв пропозицію заночувати на дивані та в суботу поснідати з рідними.
— Нормально справи в агенції? — спитав Грег за яєчнею з різними начинками, яку приготувала Люсі.
— Непогано,— відповів Страйк.
Загалом він не обговорював справи агенції з Грегом, якого Страйків успіх вибив з колії. Шваґер завжди якось дратувався через визначну кар’єру Страйка в армії. Відповідаючи на питання Грега про організацію справи, права й обов’язки найманих фрілансерів і особливий статус Робін — партнера на зарплатні, Страйк бачив ледь приховану надію Грега на те, що Страйк щось забув чи переплутав, бо ж він солдат і не здатен легко орієнтуватися в цивільному світі.
— То яка кінцева мета? — спитав він, а Джек терпляче сидів поруч зі Страйком і явно бажав поговорити про армію.— Я гадав, що бізнес розбудовується для того, щоб ти не мусив сам виходити на вулицю? Натомість керуючи з офісу?
— Ні,— відповів Страйк.— Якби я хотів сидіти за столом, я б лишився в армії. Мета — зібрати достатньо надійних працівників, щоб мати постійну завантаженість, і пристойно заробляти. Я сподіваюся скоро мати достатньо грошей на банківському рахунку, щоб протриматися в періоди без роботи.
— Щось слабкі амбіції,— мовив Грег.— Ти ж отримав таку безкоштовну рекламу після Різника...
— Ми цю справу не обговорюємо,— різко сказала Люсі, яка стояла за пательнею, і кинула погляд на сина. Грег замовк, і Джек знову вступив у розмову з питаннями про армійські тренування.
Люсі, якій візит брата сподобався цілковито, просяяла від задоволення, обіймаючи його на прощання після сніданку.
— Скажеш, коли можна буде вивозити Джека,— сказав Страйк. Небіж заусміхався до нього.
— Звісно, і я тобі така вдячна, Ломако. Я ніколи не забуду, що ти...
— Та я ж нічого не зробив,— відповів Страйк, легенько плескаючи її по спині.— Він усе сам. Він — міцний горішок, так, Джеку? Дякую за чудовий вечір, Люсі.
Страйк вирішив, що пішов саме вчасно. Докуривши цигарку на станції, він мав ще десять хвилин до наступного поїзда в центр
Лондона і замислився про те, що протягом сніданку Грег знову почав поводитися енергійно й «по-рідному», як завжди тримався з шурином, а Люсі почала розпитувати про Робін, поки Страйк одягав куртку, явно готуючись переходити до більш загальних питань про його стосунки з жінками. Страйкові думки безрадісно полинули до Лорелеї, аж тут задзвонив мобільний.
— Алло?
— Це Корморан? — спитав жіночий голос з аристократичним акцентом, який Страйк не одразу впізнав.
— Так. А ви хто?
— Іззі Чизвелл,— відповіла жінка таким голосом, ніби страждала від нежитю.
— Іззі! — здивовано повторив Страйк.— Е... як ти?
— О, тримаюся. Ми, гм, отримали твій рахунок.
— Ага,— озвався Страйк, занепокоївшись, що вона захоче оскаржити кінцеву суму, досить-таки велику.