— Поліція,— промовив він нарешті,перевірила переміщення Кінвари, Іззі. У таких випадках найперша підозра падає на чоловіка чи дружину.
— Але вони Їй вірять,— гаряче відповіла Іззі.— Я бачу, що вірять.
«Тоді це і є правда»,— вирішив Страйк. Він був надто високої думки про лондонську поліцію і не міг навіть подумати, що вони виявлять халатність у вивченні переміщень жінки, яка мала доступ до місця вбивства і вживала ліки, що їх знайшли в тілі.
— Хто ще знав, що татко вранці п’є помаранчевий сік? Хто мав доступ до амітриптиліну, до гелію...
— А вона визнає, що купила гелій? — спитав Страйк.
— Ні,— відповіла Іззі,— але чого б їй це визнавати? Вона просто сидить і корчить із себе істеричну дівчинку...— Тут Іззі заверещала тоненьким голосом: — «Я не знаю, як він потрапив у будинок! Чого ви на мене напосілися, облиште мене, я вдова!» Я казала поліції, вона понад рік тому кинулася на татка з молотком.
Страйк застиг, не донісши до губ чашку з неапетитним чаєм.
— Що?
— Вона кинулася на татка з молотком,— повторила Іззі, уп’явши у Страйка блакитні очі, прагнучи, щоб до нього вже дійшло.— Вони жахливо посварилися, бо... ну, вже неважливо чому, але вони були у стайні — то все сталося вдома, у Чизвелл-гаузі,— і Кінвара схопила з ящика з інструментами молоток і вдарила ним татка по голові. Їй страшенно пощастило, що не вбила! У нього після того почався ольфакторний розлад — не відчував смаку й запаху і сердився на найменші дрібниці,— але він наполіг, що треба замовчати цей напад. Відіслав Кінвару в якийсь центр і заявив, що в неї нервове виснаження. Але стайнича те все бачила і розповіла нам. Дзвонила лікарю, бо в татка не вщухала кров. Про це писали б в усіх газетах, якби татко не запроторив Кінвару до психушки і не заборонив газетярам лізти.
Іззі взяла була свій чай, але рука їй так трусилася, що чашку довелося поставити назад.
— Вона не та, за кого її мають чоловіки,— з ненавистю мовила Іззі.— Всі купляються на ту машкару маленької дівчинки, навіть Раф. «Але вона втратила дитину, Іззі...» Та якби він почув бодай чверть того, що Кінвара каже про нього за спиною, то вже б по-іншому співав. А оті відчинені двері? — раптом змінила тему Іззі.— Ти ж у курсі, бо це так ви з Венецією потрапили всередину, так? Ті двері нормально не зачиняються, якщо ними не ляснути як слід. Татко це знав. Він би вже точно зачинив двері нормально, правда ж? Але якщо Кінвара виходила з дому тишком уранці, вона просто мусила їх тихенько причинити і так лишити, авжеж? Вона, знаєш, не дуже розумна. Цілком у її дусі прибрати всі упаковки з-під амітриптиліну, бо вона подумала, що пігулки наведуть підозру на неї. Я знаю, що поліція вважає відсутність упаковок дивною, але вони точно схиляються до версії про суїцид, і саме тому я хотіла поговорити з тобою, Корморане,— закінчила Іззі, посунувшись у кріслі вперед.— Я хочу тебе найняти. Хочу, щоб ти розслідував таткову смерть.
Страйк знав, що таке прохання прозвучить, ще коли вона подала чай. Перспектива отримувати гроші за розслідування, яке й так захопило Страйка, мов одержимість, звісно, принаджувала. Однак клієнти, які прагнули лише підтвердження своїх власних теорій, зазвичай були проблемними. Він не міг прийняти пропозицію Іззі на її умовах, але співчуття до її горя спонукало до м’якішої відмови.
— Поліція не захоче, щоб я їм плутався під ногами, Іззі.
— Вони не мусять знати, що ти розслідуєш таткову смерть,— охоче заговорила Іззі.— Можна вдати, що ти розслідуєш оті історії про гостей у садку, яких буцімто бачила Кінвара. Оце вона отримає по заслузі, якщо зараз ми сприймемо її серйозно!
— Інші члени родини знають, що ти мене запросила?
— О так,— закивала Іззі.— Фіззі цілковито за.
— Правда? Вона теж підозрює Кінвару?
— Ну, ні,— відповіла Іззі з тінню дражливості,— але вона на сто відсотків згідна, що татко не міг укоротити собі віку.
— А хто, на її думку, це зробив, якщо не Кінвара?
— Ну,— мовила Іззі, якій від питань на цю тему стало явно незатишно,— власне, Фізз притримується божевільної думки, що до справи має якийсь стосунок Джиммі Найт. Але це, звісно, просто смішно. Джиммі був під вартою, коли татко помер, так? Ми з тобою обоє бачили, як напередодні ввечері його забрала поліція, але Фізз нічого й чути не хоче, вона на Джиммі поведена! Я їй казала: «Ну звідки б Джиммі Найтові знати, де шукати амітриптилін і гелій?» Але вона не слухає, тільки й торочить про те, що Найт прагнув помсти...
— Помсти за що?
— Що? — стривожено спитала Іззі, але Страйк бачив, що вона чудово його чула.— О... то вже не має значення. Це давно в минулому.