— Я просто хочу сказати,— наполягав Страйк,— що зреагувати на таке було б нормально. Мало хто зрадів би, знайшовши труп.
— Я в цілковитій нормі,— збрехала Робін.
«Я мушу бути в нормі,— подумала вона, коли попрощалися.— Я не втрачу всього, більше не втрачу».
40
Розумієш, твоя і його вихідні позиції просто надто далекі одна від одної.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
О шостій ранку в середу Робін, яка знову ночувала в гостьовій кімнаті, встала і вдягнула джинси, футболку, кофту і кросівки. В наплічнику лежала чорнява перука, яку вона купила в інтернеті і яку доставили вчора вранці просто під носом у підглядайла-журналіста. Робін тихо спустилася вниз, стараючись не збудити Метью, з яким вона цей план не обговорювала. Вона чудово розуміла, що Метью б його не схвалив.
Між ними встановився хисткий мир, хоча суботня вечеря з Сарою і Томом склалася препаскудно; і, власне, проблема була в самій вечері. Від початку все було не дуже добре, бо журналіст на вулиці пішов за ними. Його вдалося скинути з хвоста головно завдяки навичкам протидії стеженню, якими володіла Робін: вони з Метью непомітно вискочили з переповненого вагона метро просто перед зачиненням, але Метью розсердився через такі, на його погляд, негідні дитячі витівки. Але навіть він не міг винуватити Робін у подальшому розвитку подій.
Розмова про поразку на благодійному крикеті почалася легковажно, але раптом стала неприємною і агресивною. П’яний Том несподівано накинувся на Метью і заявив, що той і наполовину не такий крутий, яким себе вважає, що його зверхність образила інших членів команди, що, власне, і в офісі його не люблять, бо він бісить людей, не вміє спілкуватися. Вражений цим несподіваним нападом, Метью намагався розпитати, де саме не так вчинив на роботі, але Том (такий п’яний, що Робін вирішила — пити він почав задовго до їхнього приходу) сприйняв ображену невіру Метью за провокацію.
— Не треба мені тут клеїти святого й божого! — закричав він.— Я більше цього не терпітиму! Вічно мене принижуєш, підколюєш...
— Я правда так роблю? — вражено питав у Робін Метью, коли вони йшли до метро по темряві.
— Ні,— чесно відповіла Робін.— Нічого неприємного ти йому не сказав.
«Сьогодні» вона додала лише подумки. Великим полегшенням було йти додому з таким ображеним і враженим Метью (а не з чоловіком, який жив з нею зазвичай), і виявлені співчуття і підтримка завоювали їй кількаденне перемир’я. Робін не хотіла його порушувати і тому не розповіла Метью, як саме планує позбутися настирливого журналіста. Вона не могла собі дозволити «хвоста» на зустрічі з поліційним патологоанатомом, надто зважаючи на те, що Олівера, за словами Ванесси, довелося довго умовляти зустрітися зі Страйком і Робін.
Тихенько вийшовши на задвір’я через скляні двері, Робін стала на садовий стілець і вилізла на стіну між їхнім двором і сусіднім — фіранки на вікні сусідського будинку були, на щастя, запнуті. З тихим гупанням вона зістрибнула на землю з того боку.
Друга частина плану втечі була дещо складніша. Спершу довелося підтягнути сусідську важку й розцяцьковану лаву ближче до стіни. Балансуючи на її спинці, Робін видерлася на просочений креозотом паркан, що сильно захитався, коли вона приземлилася на клумбу з того боку — і втратила тут рівновагу й упала. Підхопившись, Робін біжка кинулася через газон до наступного паркану, в якому була хвіртка на стоянку.
На її полегшення, засув піднявся легко. Причинивши хвіртку по собі, вона пожалкувала, що лишила сліди на росистому газоні. Якщо сусіди прокинуться рано, то легко побачать, звідки саме прийшов гість, який потоптав їм траву, посунув садові меблі й зім’яв бегонії. Вбивця Чизвелла — якщо вбивця взагалі існував — замітав свої сліди значно вправніше.
Присівши за «шкодою» на порожній стоянці, що обслуговувала мешканців безгаражної вулиці, Робін витягнула з наплічника й перед бічним дзеркальцем натягнула перуку, а тоді швидко рушила вулицею, паралельною до Олбері-стріт. Звідси вона звернула на Дептфорд-Гай-стріт.
Двійко фургонів розвозило товари, власник газетної крамнички піднімав металеві захисні жалюзі з вітрини, а більше на вулиці не було нікого. Озирнувшись через плече, Робін відчула не паніку, а захват — ніхто за нею не йде! Проте вона не знімала перуки, поки не дійшла до метро, і там трохи здивувала молодика, який непомітно роздивлявся її з-за електронної книжки.
Страйк обрав кав’ярню «Куточок» на Ламбет-роуд, бо звідси недалеко було до лабораторії, де працював Олівер Баргейт. Приїхавши, Робін побачила, що Страйк уже тут, курить під входом. Його погляд упав на глину в неї на колінах.