— Невдале приземлення на клумбу,— пояснила Робін, коли підійшла ближче.— Журналіст так і вештається навколо.
— Тебе Метью підсадив?
— Ні, сама стала на стілець.
Страйк загасив цигарку об стіну і слідом за Робін увійшов до кав’ярні, де приємно пахло смаженою їжею. На думку Страйка, Робін стала якась бліда й худа, але трималася вона бадьоро і замовила каву і два сандвічі з шинкою.
— Один,— виправив її Страйк.— Один,— сумно повторив він до чоловіка за шинквасом.— Хочу схуднути,— сказав він Робін, коли сіли за щойно звільнений столик.— Щоб не так навантажувати ногу.
— А,— озвалася Робін.— Зрозуміла.
Скидаючи рукавом крихти, Страйк не вперше замислився про те, що Робін — єдина знайома йому жінка, яка ніколи нічого не намагається в ньому виправити. Він знав, що просто зараз може передумати і замовити хоч п’ять сандвічів, і вона йому нічого не скаже, просто усміхнеться і передасть їжу. На цій думці він відчув особливу теплоту до Робін, яка повернулася за столик у своїх брудних джинсах.
— Усе нормально? — спитав він, захлинаючись слиною — Робін якраз лила собі на сандвіч кетчуп.
— Так,— збрехала Робін,— усе чудово. Як твоя нога?
— Вже краще. Опиши цього типа, з яким ми зустрічаємося.
— Високий, чорний, в окулярах,— нерозбірливо відповіла Робін з повним ротом хліба й шинки. Від ранкових вправ вона зголодніла так, як давно не бувало.
— Ванесса повернулася на Олімпійські ігри?
— Так,— відповіла Робін.— І вмовила Олівера з нами зустрітися. Він, здається, не дуже радий, але вона дуже хоче підвищення.
— Інформація на Ієна Неша точно їй у цьому допоможе,— сказав Страйк.— 3 того, що я чув від Шпеника, поліція намагалася...
— Здається, то він,— пошепки мовила Робін.
Страйк озирнувся і побачив довготелесого чорношкірого чоловіка в окулярах без оправи, який стривожено завмер у дверях. У руках у нього була валізка. Страйк підніс руку, вітаючись, а Робін посунула свою каву і сандвіч до сусіднього місця, щоб Олівер міг сісти навпроти Страйка.
Робін не знала, чого чекати: Олівер був гарний, зі стильною зачіскою і в бездоганно білій сорочці, але дивився сторожко й ворожо, чим не вирізнялася Ванесса. Хай там як, він потиснув руку Страйкові, а тоді звернувся до Робін:
— А ти Робін? Завжди ми розминаємося.
— Так,— озвалася Робін, теж потискаючи йому руку. Бездоганний вигляд Олівера змусив її засоромитися власного розпатланого волосся і брудних джинсів.— Приємно нарешті познайомитися. Тут самообслуговування, тобі принести чаю чи кави?
— Е... кави, будь ласка, було б чудово,— відповів Олівер.— Дякую.
Робін пішла до шинкваса, а Олівер розвернувся до Страйка.
— Ванесса сказала, що в тебе є для неї інформація.
— Можливо,— відповів Страйк.— Усе залежить від того, що в тебе є для нас, Олівере.
— Хотілося б знати, що саме ви пропонуєте, перш ніж ми підемо далі.
Страйк дістав з кишені куртки конверт і показав.
— Номер машини і намальована від руки мапа.
Вочевидь, для Олівера це щось означало.
— Я можу спитати, де ти це добув?
— Можеш,— бадьоро озвався Страйк,— але ця інформація в угоду не входить. Утім, Ерик Вордл може підтвердити, що моє джерело на сто відсотків надійне.
До кав’ярні увійшла компанія робітників. Усі гучно розмовляли.
— Це все неофіційно,— тихо сказав Страйк.— Ніхто й не знатиме, що ти з нами спілкувався.
Олівер зітхнув, тоді нахилився, розкрив валізку і видобув великий записник. Повернулася Робін з горнятком кави для Олівера і теж сіла за стіл. Страйк приготувався записувати.
— Я розмовляв з одним з членів групи, який проводив медичну експертизу,— повідомив Олівер, позираючи на робітників, які голосно теревенили за сусіднім столом,— а Ванесса перемовилася кількома словами з людиною, яка веде справу в цілому...— Він звернувся до Робін: — Вони не знають, що Ванесса з тобою дружить. Якщо стане відомо, що ми допомогли...
— Від нас ніхто нічого не дізнається,— запевнила Робін.
Трохи насупившись, Олівер розгорнув записник і переглянув подробиці, занотовані дрібним, але розбірливим почерком.
— Що ж, дані експертизи цілком чіткі. Не знаю, наскільки вам потрібні медичні подробиці...
— Мінімально,— відповів Страйк.— Нам тільки головне.
— Чизвелл спожив близько п’ятисот міліграмів амітриптиліну, розчиненого в помаранчевому соку, натщесерце.
— Це велика доза, так? — спитав Страйк.