— Так, ми про це чули,— сказав Страйк.
— Ну от, а я свою роботу люблю.
— Добре,— незворушно кивнув Страйк, але заговорив тихіше.— Я перефразую питання. Чи цікавилися тим, де були Ґерайнт і Джиммі на час...
— Так,— коротко відповів Олівер,— і обоє мають алібі.
— Яке саме?
— Перший був у Бермондсі з...
— Не з Деллою? — бовкнула Робін, не стримавшись. Думка про те, що Ґерайнт зробив собі алібі з незрячої дружини, здалася їй негідною. У неї склалося враження — може, наївне,— що Делла не мала стосунку до кримінальної діяльності Ґерайнта.
— Ні,— лаконічно мовив Олівер,— і чи можна якось без імен?
— Тоді з ким? — спитав Страйк.
— Якийсь підлеглий. Сказав, що був з підлеглим, той тип це підтвердив.
— Є інші свідки?
— Не знаю,— відповів Олівер з тінню дратівливості.— Гадаю, що були. Алібі всіх задовольнило.
— А що Джи... інший?
— Цей був і Іст-Гемі зі своєю дівчиною.
— Правда? — спитав Страйк, записавши це.— Я бачив, як його повели до поліційного фургона ввечері напередодні смерті Чизвелла.
— Відпустили з попередженням. Але,— тихо додав Олівер,— шантажисти зазвичай не вбивають своїх жертв, правда?
— Якщо отримують від них гроші — ні,— відповів Страйк, записуючи.— Але Найт спіймав облизня.
Олівер глянув на годинник.
— Ще кілька питань,— спокійно мовив Страйк, не прибираючи ліктя з конверта, де містилися дані на Ієна Неша.— Ванесса щось знає про телефонний дзвінок до сина, який Чизвелл здійснив перед смертю?
— Так, вона щось про це казала,— відповів Олівер, гортаючи блокнот у зворотному напрямі.— Було два дзвінки близько шостої ранку. Один до дружини, другий — до сина.
Страйк і Робін знову обмінялися поглядом.
— Ми знали тільки про дзвінок до Рафаеля. Він ще й дружині дзвонив?
— Так, спершу подзвонив їй.
Олівер правильно зрозумів їхню реакцію і пояснив:
— Дружина абсолютно чиста. Її першу піддали розслідуванню, звісно, після того, як викреслили політичні мотиви. Сусіда бачив, як вона входила в будинок на Ебері-стріт ввечері й незабаром вийшла з сумкою, за дві години до повернення чоловіка. Трохи далі на вулиці її підібрав таксист і відвіз до Паддингтону. Гі зафіксувала камера в поїзді, коли дружина їхала додому — де вона живе, в Оксфордширі? — і ще ніби хтось був удома, коли вона туди дісталася. Та людина поручилася, що пані була вдома до опівночі й не виходила, аж поки не приїхала поліція і не сказала, що Чизвелл помер. Купа свідків на весь час мандрівки.
— Хто був з нею в будинку?
— Це мені не відомо,— очі Олівера зупинилися на конверті у Страйка під ліктем.— І більше, власне, у мене нічого немає.
Страйк спитав усе, що хотів знати, і ще почув трохи відомостей, на які не сподівався — про подряпини в Чизвелла на обличчі, кепський стан його фінансів і дзвінок Кінварі рано-вранці.
— Ти дуже допоміг,— сказав він Оліверу, підсуваючи до нього конверт.— Дуже вдячні.
Оліверу ніби полегшало від того, що розмова закінчилася. Він підвівся, поспішно потиснув руку Страйкові, кивнув до Робін і пішов з кав’ярні. Щойно Олівер зник з очей, Робін посунулася на свій стілець і зітхнула.
— Чого така невесела? — спитав Страйк, допиваючи своє горнятко.
— Це буде найкоротша наша справа. Іззі хоче, щоб ми довели, що вбивця — Кінвара.
— Вона хоче правду про смерть батька,— заперечив Страйк і всміхнувся, побачивши скепсис на обличчі Робін,— і так, сподівається, що винна Кінвара. Ну, слід перевірити, чи не спростуємо ми всі ті алібі, правда ж? У суботу я поїду до Вулстоуна. Іззі запросила мене до Чизвелл-гаузу, познайомить із сестрою. Поїдеш? Не хочу сідати за кермо, нога не в тому стані.
— Так, звісно! — одразу погодилася Робін.
Перспектива вирватися з Лондона зі Страйком бодай на день була така принадна, що вона не дала собі навіть клопоту пригадати, чи мають вони з Метью якісь плани, але ж вони так неочікувано зблизилися — проблем не буде. Кінець кінцем, вона півтора тижня як не працює.— Можна взяти «лендровер». На сільських дорогах він буде зручніший за твій «БМВ».
— Мабуть, доведеться якось відвернути увагу того чудила, якщо він досі стежитиме за тобою,— сказав Страйк.
— Гадаю, на машині я легше його здихаюся, ніж пішки.
— Так, мабуть,— погодився Страйк.
Робін мала поглиблені навички водіння. Страйк ніколи їй про це не казав, але Робін була єдиним водієм, до якого він охоче сідав у машину.
— О котрій ми маємо бути в Чизвелл-гаузі?
— Об одинадцятій,— відповів Страйк,— але плануй, що це на весь день. Я хочу оглянути колишнє житло Найтів, поки ми там,— він завагався.— Не пам’ятаю, чи казав тобі... Я лишив Барклея стежити за Джиммі та Флік.