— Рафе,— негайно почала Іззі,— я знаю, ти засмучений...
— Я не засмучений, Ізз,— відповів Рафаель.— Це дуже звільнює — отак обговорювати все лайно, яке тато накоїв за життя...
— Досить, хлопче! — прикрикнув Торкіль.
— Я тобі не хлопчик,— відповів Рафаель, витрушуючи з кишені нову цигарку.— Чуєш? Щоб не смів мене називати «хлопчиком»...
— Вибач Рафа,— гучно мовив Торкіль до Страйка,— він засмутився через заповіт, що його лишив мій покійний тесть...
— Та я знав, що мене викреслили з заповіту! — огризнувся Рафаель і вказав на Кінвару.— Вона про це подбала!
— Твого батька не треба було вмовляти, ото вже повір! — озвалася Кінвара, густо почервонівши.— І взагалі в тебе повно грошей, мати тебе балувала, аж зіпсувала...— Вона розвернулася до Робін.— Його мати пішла від Джаспера до торговця діамантами і забрала все, до чого дотягнулася...
— Я можу поставити ще кілька питань? — уголос спитав Страйк, не даючи відверто розлюченому Рафаелю розтулити рота.
— За хвилину приїде ветеринар до Романо,— відповіла Кінвара.— Я маю повертатися до стайні.
— Хіба двійко питань, і все,— запевнив її Страйк.— Ви не губили пігулок амітриптиліну? Вам його виписали, я не помиляюся?
— Поліція мене про це питала. Може, трохи й загубила,— з дражливою ухильністю відповіла Кінвара,— але певності не маю. Була коробка, яку я ніби загубила, потім знайшла, але пігулок там виявилося ніби менше, ніж я пам’ятала. І ще я збиралася лишити коробку на Ебері-стріт на той раз, якщо поїду в Лондон і забуду, але коли поліція мене про це спитала, я не могла згадати, зробила я це чи ні.
— Тож ви не можете заприсягтися, що пігулки зникли?
— Ні,— відповіла Кінвара.— Джаспер, може, трохи украв, але заприсягтися я не можу.
— До вас у садок більше ніхто не влазив після смерті чоловіка? — спитав Страйк.
— Ні,— відповіла Кінвара.— Ніхто.
— Я чув, що приятель вашого чоловіка дзвонив йому ранком смерті, але не додзвонився. Ви не знаєте, хто то був?
— А... так. Це був Генрі Драммонд,— відповіла Кінвара.
— І хто цей...
— Продає твори мистецтва, давній татків друг,— втрутилася Іззі.— Рафаель на нього трохи працював — так, Рафе? — а тоді почав допомагати таткові в Палаті громад.
— Не розумію, до чого тут Генрі,— з сердитим осміхом мовив Торкіль.
— Гадаю, на цьому все,— сказав Страйк, не зважаючи на це зауваження, і згорнув записника,— тільки я був би радий дізнатися, чи вважаєте ви смерть свого чоловіка самогубством, місіс Чизвелл.
Кулак, що тримав серветку, стиснувся щільніше.
— Нікому не цікава моя думка,— мовила Кінвара.
— Запевняю, мені цікава,— сказав Страйк.
Кінварині очі метнулися від Рафаеля, який сердито дивився на луку за вікном, до Торкіля.
— Ну, якщо хочете знати мою думку, то Джаспер зробив страшну дурницю просто перед...
— Кінваро,— різко втрутився Торкіль,— раджу тобі...
— Не треба мені твоїх порад! — зненацька накинулася на нього Кінвара, звузивши очі.— Кінець кінцем, то твої поради довели цю родину до фінансової руїни!
Фіззі з-за Іззі глянула на чоловіка, застерігаючи його не відповідати. Кінвара знову заговорила до Страйка.
— Мій чоловік спровокував декого — декого, кого я просила не сердити, напередодні смерті...
— Ви про Ґерайнта Вінна? — спитав Страйк.
— Ні,— відповіла Кінвара,— але близько. Торкіль не хоче, щоб я про це говорила, бо справа стосується його доброго друга Кристофера...
— Та чорт забирай! — вибухнув Торкіль. Він схопився на ноги, знову підтягнувши вельветові штани, весь розпалився.— Боже мій, то тепер у ці фантазії ми ще й чужих людей тягнемо? До чого тут у біса взагалі Кристофер? Мій тесть укоротив собі віку! — гучно оголосив він Страйкові, тоді озирнувся на дружину і своячку.— Я терпів ці дурниці, бо ви, дівчата, хотіли заспокоїти душу, але якщо це призведе до...
Іззі та Фіззі здійняли крик, намагаючись замирити його, все пояснити, і просто посеред колотнечі Кінвара підвелася, відкинула за спину довге руде волосся і рушила до дверей. У Робін склалося враження, що вона навмисно кинула цю гранату. Біля дверей Кінвара спинилася, і всі глянули на неї, ніби вона їх покликала. Тонким, дзвінким, дитинним голосом Кінвара заявила:
— Ви всі приїхали і поводитеся так, ніби ви тут власники, а я гостя, але Джаспер сказав, що я можу лишитися на все життя. Тепер мені треба зустріти ветеринара, і коли я повернуся, то вас би бачити вже не хотіла. Вам тут більше не раді.