43
...боюся, дуже скоро родинний привид нагадає про себе.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Робін спитала, чи можна вийти до вбиральні, поки вони ще в Чизвелл-гаузі. Куди йти, їй показала Фіззі, яка все обурювалася Кінварою.
— Та як вона сміє,— сказала Фіззі, коли вийшли в коридор.— Як вона сміє? Цей будинок належить не їй, а Принглові...— Вдихнула, провадила: — Будь ласка, не звертай уваги на те, що вона сказала про Кристофера, вона просто хотіла зачепити Торкса, яка бридота, він так розлютився.
— Хто такий Кристофер? — спитала Робін.
— Ну... навіть не знаю, чи слід розповідати,— відповіла Фіззі.— Але, гадаю, якщо ви... звісно, він до цього ніяк не причетний. Вона говорила про сера Кристофера Баррокло-Бернза. Давній друг родини Торкіля. Кристофер — чиновник, він був наставником того хлопця, Малліка, у міністерстві закордонних справ.
Убиральня була прохолодна і старовинна. Зачиняючи двері, Робін почула, як Фіззі йде геть коридором — мабуть, заспокоювати розгніваного Торкіля. Роззирнулася: потріскані фарбовані стіни були голі, лишилися тільки темні дірки та ще поодинокі цвяхи. Робін вирішила, що то Кінвара зняла пластикові рамки, які тепер стояли на підлозі біля туалету. В рамках були хаотичні колажі з сімейних фото.
Витерши руки вологим рушником, що відгонив псиною, Робін сіла навпочіпки й погортала ці рамки. В дитинстві Іззі та Фіззі було майже неможливо розрізнити, тож не розібрати, котра з них їде на візочку по крокетному полю чи верхи на поні перестрибує бар’єр на змаганнях, чи танцює під ялинкою у фойє, чи обіймає молодого Джаспера Чизвелла на стрілецькому пікніку, де всі чоловіки вбрані у твід і провощені куртки.
Фредді, однак, упізнати було неважко, бо, на відміну від сестер, він успадкував товсту нижню губу свого батька. В дитинстві такий самий біло-білявий, як і його небога й небожі, він часто з’являвся на фото — малюком усміхався в камеру, школярем у новій формі приватної школи дивився похмуро, а у формі для регбі — тріумфально.
Робін спинилася на груповій світлині підлітків, з голови до п’ят вбраних у білу фехтувальну форму; збоку в кожного на бриджах був британський прапор. Вона впізнала Фредді, який стояв у центрі з великим срібним кубком у руках. Скраю гурту стояла сумна дівчина, в якій Робін негайно впізнала Ріяннон Вінн, старшу й худішу, ніж на фото, яке показував Робін її батько; якийсь принижений вираз її обличчя різко контрастував з гордовитими усмішками на інших обличчях.
Перебравши рамки далі, Робін зацікавилася останньою: тут було вицвіле фото великої компанії.
Його зробили в павільйоні й ніби зі сцени. Над головами юрби танцювали численні ясно-сині кульки у формі цифри вісімнадцять. Десь сотню підлітків явно попросили глянути на камеру, Робін уважно роздивилася сцену і знайшла Фредді в оточенні великої групи юнаків і дівчат, що обіймали одне одного за плечі й подекуди заходилися сміхом. Десь за хвилину Робін помітила обличчя, яке несвідомо шукала: Ріяннон Вінн, худа, бліда, неусміхнена, біля столу з напоями. Просто за нею, наполовину в тіні, стояло двоє хлопців не у смокінгах, а в джинсах і футболках. Один був смаглявий, вродливий, з довгим волоссям і фото гурту «Клаш» на футболці.
Робін дістала мобільний і клацнула фото фехтувальної команди і світлини з вечірки на честь для народження, тоді склала пластикові рамки точно так, як вони стояли, і вийшла з убиральні.
Якусь мить вона вважала тихий коридор безлюдним, а тоді побачила Рафаеля, який спирався на високий стіл, склавши руки на грудях.
— Ну, до побачення,— попрощалася Робін і рушила до виходу.
— Зажди хвильку.
Робін зупинилася, Рафаель відліпився від столу і підійшов до неї.
— Я, знаєш, на тебе сильно серджуся.
— Можу уявити,— тихо відповіла Робін,— але я робила те, для чого мене найняв твій батько.
Рафаель підійшов ближче, спинившись під старою скляною люстрою, що звисала зі стелі. Половини лампочок не було.
— Я б сказав, що свою роботу ти зробила пречудово, так? Ти входиш у довіру до людей?
— Така в мене робота,— відповіла Робін.
— Ти заміжня,— сказав Рафаель, глянувши на її ліву руку.
— Так,— відповіла вона.
— Чоловік — Тим?
— Ні... Тима взагалі не існує.
— Отой часом не твій чоловік? — швидко спитав Рафаель, указуючи на двері.
— Ні. Ми просто разом працюємо.
— Й оце твій справжній акцент,— мовив Рафаель.— Йоркширський.