— Ну,— мовила Робін, обходячи латку кропиви,— не можу його винуватити, Торкіль постарався.
— Так,— погодився Страйк,— гадаю, друзяка Торкс і мене б зачепив за живе.
— Рафаель, здається, дуже злий на батька, правда? Він не повинен був розповідати нам про те, як Чизвелл приспав ту кобилу. Мені здалося, що він зі шкури пнеться, щоб змалювати свого батька... ну...
— Гівнюком,— погодився Страйк.— Він теж подумав, що Чизвелл поцупив у Кінвари пігулки з чистої злоби. Власне, вся історія збіса дивна. Чому саме ти зацікавилася тими пігулками?
— Вони якось не пасували до Чизвелла.
— Ну, слушна спроба. Здається, більше нікого вони не зацікавили. То що пані психолог думає про Рафаеля, який поливає брудом покійного батька?
Робін усміхнено похитала головою, як зазвичай робила, коли Страйк так на неї казав. Він чудово знав, що вона недовчилася на психолога в університеті.
— Я серйозно,— наполіг Страйк, скривившись, бо штучна нога поїхала на опалому листі, й цього разу він утримав рівновагу за допомогою виламаного Робін ціпка.— Трясця... кажи. Які в тебе висновки з того, що він отак ганить Чизвелла?
— Гадаю, він ображений і розгніваний,— відповіла Робін, зважуючи кожне слово.— Судячи з того, що я чула від нього в Палаті громад, вони з батьком нарешті почали ладнати, але Чизвелл помер, і тепер Рафаель уже ніколи не потоваришує з батьком по-справжньому, так? Він лишився з тим фактом, що з заповіту його викреслили, і тепер не знати, як насправді Чизвелл до нього ставився. Чизвелл був з Рафаелем дуже непослідовний. П’яний і пригнічений, він тягнувся до сина, але в інших випадках був до нього грубий. Хоча скажу чесно, я не бачила, щоб Чизвелл був з кимсь приязний, крім як...
Вона не договорила.
— Кажи,— мовив Страйк.
— Власне,— підхопила Робін,— я збиралася сказати, що він досить-таки приязно говорив до мене того дня, коли я добула інформацію про «Рівне ігрове поле».
— Це коли він тобі пропонував роботу?
— Так, і сказав, що матиме для мене ще завдання, коли я закінчу з Вінном і Найтом.
— Що, правда? — зацікавився Страйк.— Ти мені не казала.
— Не казала? Так, мабуть, не казала.
Як і Страйк, Робін згадала тиждень, коли він лежав у Лорелеї, а тоді кілька годин сидів з Джеком у шпиталі.
— Як я тобі казала, я пішла до нього в офіс, а він розмовляв по телефону з готелем про загублений затискач для грошей. То був подарунок Фредді. Коли Чизвелл закінчив, я розповіла йому про «Рівне ігрове поле», і він так зрадів — жодного разу його таким не бачила. «Один за одним спотикаються», так він сказав.
— Цікаво,— видихнув Страйк, якого нога уже просто доконала.— Отже, гадаєш, Рафаель так лютиться через заповіт?
Робін ніби розчула у Страйковому голосі сардонічну ноту і мовила:
— Йдеться не лише про гроші...
— Люди завжди так кажуть,— рохнув Страйк.— Ідеться про гроші — і не про гроші теж. Бо що таке гроші? Свобода, безпека, задоволення, новий шанс... гадаю, з Рафаеля можна витягнути більше,— додав Страйк,— і гадаю, ним займешся ти.
— Що ще він може нам розповісти?
— Я хочу більше ясності з тим дзвінком, коли Чизвелл телефонував йому, ще не маючи пакета на голові,— видихнув Страйк, якому вже добряче боліло.— Це мені якось не ліпиться докупи, бо навіть якщо Чизвелл знав, що вкорочує собі віку, були значно кращі варіанти компанії для Кінвари, ніж пасинок, якого вона не любить і який перебуває за багато миль, у Лондоні. Біда в тому, що коли то було вбивство, то дзвінок узагалі безглуздий. Є щось,— додав Страйк,— чого ми не... А! Слава Богу.
У просіці перед ними постав Стеда-котедж. Садок, обнесений поламаним парканом, тепер заріс мало не так само, як ліс навколо. Будівля була квадратна, темного каменю, і відверто занедбана — зяє дірка в даху, вікна здебільшого потріскані.
— Посидь,— порадила Страйкові Робін, указуючи на великий пень просто під парканом. Було надто боляче, щоб сперечатися, і він підкорився, а Робін пройшла до дверей і посмикала, але було замкнено. Ступаючи крізь траву по коліно заввишки, вона зазирала у брудні вікна — одне, друге. В кімнатах лежав товстий шар пилу і панувала пустка. Слід колишніх пожильців лишився тільки на кухні, де на брудному столі самотньо стояло засмальцьоване горнятко з портретом Джонні Кеша.